Довжина тіла без хвоста 70—100 см, вага до 30 кг.
У європейських бобрів широкий лопатоподібний хвіст, між пальцями є плавальні перетинки; губи, що змикаються позаду різців, дають змогу гризти під водою. Європейський бобер поширений в Євразії.
На середину 20 ст. вид мав низьку чисельність і обмежене поширення. На той час в Україні окремі колонії європейських бобрів збереглись по річках Київської, Чернігівської, Житомирської, Волинської областей та на півночі Донецької області. Тепер бобри мешкають на майже всіх річках, крім малих річок, що впадають прямо в моря.
Європейські бобри споруджують житла двох типів: на високих берегах річок вони риють нори, а у водоймах з низькими, заболоченими берегами споруджують житлові «хатки». Останні розташовуються у центрі водойми на деякій віддалі від берега. Отвір нори та виходи хатки завжди розташовані нижче рівня води. Для того, щоб запобігти проникненню у житло хижаків, бобер може штучно підвищувати рівень води у річці, споруджуючи греблі. Для сплаву гілок тварини риють канали. Живляться корою м'яких деревних порід, трав'янистою рослинністю; своїми гострими різцями зрізають дерева діаметром понад 1 м. Живуть сім'ями. Самка європейського бобра один раз на рік (в умовах України — в червні) після трьох місяців вагітності народжує 1 — 5 (частіше 2 — 3) малят.
Крім коштовного хутра бобрів, ціниться т. з. бобровий струмінь, який використовується в косметиці.
Полювання на європейського бобра в Україні раніше було заборонено. Тепер чисельність виду зростає: протягом 1999—2007 років загальна кількість бобрів в Україні зросла з 13,8 тис. до 30,8 тис. особин (за [1]). Бобрів здобувають рідко. За офіційною статистикою, щороку в Україні здобувають близько 20-40 особин (ті самі дані). Браконьєрський промисел значно потужніший.
