Взагалі ягуарунді має щонайменше 41 назву, вживану для цього виду в різних частинах ареалу. Наукова назва yagouaroundi походить від гуаранського слова yaguarundi, яке використовують для назви цієї кішки. Слово yagua позначає м'ясоїдну тварину, rundi, імовірно, походить від irundi, що означає «чотири», або від hung'i — «коричнюватий», «брунатнувато-оранжевий»[4]. За іншими даними, undi, як і yaguára — слово з мов тупі-гуарані й undi означає «темний»[5].
Вид Puma yagouaroundi посідає особливе місце у складі роду Puma. Ягуарунді багато в чому відрізняється від інших дрібних південноамериканських кішок і демонструє деяку поведінкову схожість з пумою (Puma concolor). Різні авторитетні вчені відносили ягуарунді до окремого роду Herpailurus або включали його до складу роду Felis (разом з іншими малими кішками).
Розрізняють 8 підвидів ягуарунді[6]:
Хоча всі інші дрібні південноамериканські кішки мають 36 хромосом, ягуарунді має 38 — стільки ж, як у котів Старого Світу. Крім того, ягуарунді унікальні тим, що вони не тільки не мають хромосом групи F, але також мають 5 пар хромосом групи Е. Одна з цих хромосом групи E аналогічна до хромосоми бенгальської кішки і кота-рибалки[9].
Як і більшість котових, ягуарунді мають 19 пар хромосом (2n=38), але їхній каріотип незвичайний. Ягуарунді має FN=76 з 36 метацентричними чи субметацентричними аутосомами. X-хромосома середніх розмірів і субметацентрична, тоді як Y-хромосома — мала субметацентрична[4].
Генетичні дослідження показали, що філогенетична лінія пуми, що включає роди Puma та Acinonyx, відокремилася від лінії спільного предка 6.7 млн років тому, у роди Puma й Acinonyx розділилися 4.9 млн років тому і, зрештою, види Puma concolor і Puma yaguaroundi розділилися трохи більше ніж 4 млн років тому[10].
Філогенетичне дерево лінії Puma
Puma yagouaroundi
Таксономічна плутанина в розміщенні ягуарунді в родині котових підсилюється не лише нетиповим для цієї родини набором хромосом, але й зовнішністю. Ягуарунді не виглядає так, як це очікується від кішок.
Видовжене, гнучке, низької посадки тіло дещо нагадує куницю, хоча інші порівнюють цього хижака з ласкою або видрою. Темно-забарвлений ягуарунді зовні нагадує чорно-коричневу неотропічну куницю, знану як тайра, але тайра має чіткі жовтуваті плями на горлі. Ягуарунді має короткі сильні ноги й довгий, тонкий хвіст, що в цілому додає схожості з мадагаскарською фосою. Невелика, пласкувата голова ягуарунді має короткі заокруглені випростані вуха, на задній поверхні яких помітна відсутність яскравих білих плям, які характерні багатьом іншим котовим.
Довжина тіла — 55—77 см, хвоста — 33—60 см, висота в загривку близько 25—35 см. Вага — 4.5—9 кг[11] Самці трохи більші й важчі, ніж самиці тої ж популяції. [12]. Довжина задньої ступні — 120–156 мм, довжина вух — 25—40 мм. Мордочка коротка, а очі за кольором — медово-коричневі. Самиці мають три пари молочних залоз. Зубна формула: 3/3, 1/1, 3/2, 1/1 = 30[13].
Ягуарунді має найменше серед усіх малих кішок міток на хутрі; за винятком кількох слабких міток на обличчі й животі. Хутро коротке, гладеньке й монотонне. Є два основних різновиди кольору: 1) від чорнуватого до коричнювато-сірого та 2) від яскраво-рудого до каштанового. Черево таке ж або трохи світліше за спину.
Через цю різницю в забарвленні ягуарунді спочатку класифікували як два окремі види: власне ягуарунді та ейра (eyra). Пізніше було встановлено, що, попри різницю в забарвленні, ягуарунді та ейра вільно злучаються, а в їхньому виводку можуть бути кошенята обох кольорів. Новонароджені ягуарунді іноді відрізняються дрібнокрапчатим забарвленням[9].
Ягуарунді мешкає в Центральній і Південній Америці: від узбережжя Мексики до північного заходу Аргентини. Невелика популяція водиться в південному Техасі й Аризоні (можливо, регіонально вимер). Ягуарунді демонструє велику гнучкість у виборі помешкань. Цих кішок зустрічали в саванах, в колючих чагарниках чапаралі, у вологих тропічних лісах, вологих луках. Особливості будови тіла дозволяють їм з легкістю пробиратися серед густої трави і чагарників. Все ж, частіше за все їх помічають там, де відкриті простори суміщаються із закритими. Ягуарунді часто селяться коло води — в заболочених місцях, по берегах струмків, річок і озер. У горах вони забираються на висоту до 3200 м над рівнем моря. [7]
Ягуарунді — полохлива тварина, яка веде переважно поодинокий спосіб життя (за винятком шлюбного сезону). У неволі стосунки між ягуарунді видаються товариськими, принаймні між членами своєї сім'ї.
На відміну від більшості котових, ягуарунді активні в основному вдень; пік їхньої активності припадає на 11 годину ранку. Більшість спостережень показують, що ягуарунді полюють на землі, але вони є також хорошими дереволазами, пристосованими до переміщення уздовж гілок. Ягуарунді можуть також стрибати на двометрові відстані, щоб завдати сильного удару пташці або щоб "дослідити" шум у кущах, перед цим завмираючи в "положення штатива", тримаючи баланс задніми ногами і хвостом, подібно до кенгуру. Ягуарунді також вміють добре плавати, вони використовують цю здатність, щоб долати водні перешкоди.[9]
Як це характерно для родини котових, у ягуарунді добре розвинені зір, слух і нюх. Дорослі ягуарунді мають незвичайний і широкий вокальний репертуар: щонайменше і їхньому "репертуарі" зафіксовано 13 різних вигуків. Вони мурчать, свистять, кричать, і видають своєрідний вигук, що приблизно можна назвати «щебетанням» через те, що він звучить дещо подібно до голосу птаха.
Розміри оселищ дуже різняться між популяціями. Індивідуальні ділянки самців в одній популяції мають площу від 88 до 100 км², в той час як самці іншої популяції мали ділянки площею лише 17,6 км². А для однієї самиці був зафіксований розмір ділянки 6,8 км².[12]
Маркувальна поведінка ягуарунді відома тільки за спостереженнями в неволі, де вони часто роблять мітки-подряпини кігтями задніх лап; це іноді супроводжується одночасним сечовипусканням. Вони також залишають свої випорожнення непокритими, труться головами об об'єкти, залишають сліди кігтів на колодах та гілках — усі ці заходи, як вважається, служать нюховій або візуальній комунікативній функції.[9]
Ця кішка, як вважають, харчується переважно дрібною здобиччю (менш як 1 кг), різноманітними дрібними ссавцями, рептиліями, птахами, жабами і рибою, але може вполювати й порівняно велику здобич, таку як опосум чи броненосець.
Із ссавців ягуарунді найбільше впольовує флоридських кролів (Sylvilagus floridanus), очеретяних хом'яків (Zygodontomys), кавій бразильських (Cavia aperea) і голчастих щурів (Echimyidae). З рептилій їх звичайною здобиччю є амейви (Ameiva ameiva) й ігуани (Iguana iguana). У невеликих кількостях вживає рослинну їжу (фрукти) і комах. Здійснюють набіги на пташники, щоб поласувати свійською птицею.
Загалом, ягуарунді — опортуністичні хижаки, які беруть найбільш поширену і найбільш легкодоступну здобич, тому пропорції кожного харчового продукту, з'їденого ними, змінюються зі зміною географічного середовища.[9]
Харчовими конкурентами ягуарунді є інші котові, особливо марги й оцелоти, проте ця кішка уникає прямої конкуренції з ними завдяки денному способу життя; конкурує вона також з лисицями, койотами, рудими рисями і пумами.[12]
Про розмноження ягуарунді відомо небагато. Недавні спостереження виявили, що деколи ці тварини, яких довгий час вважали за одинаків, займають ділянку парами і навіть групами.
Самиці досягають статевої зрілості у віці 2—3 років. На більшій частині ареалу у ягуарунді немає певного сезону розмноження; у Мексиці він припадає переважно на листопад, грудень. У неволі самиці ягуарунді розмножуються до двох разів на рік. Протягом періоду статевої сприйнятливості поведінка самиць зазвичай змінюється і включає більшу кількість катання на спині й запахового маркування. Самиці також більше вокалізують під час маркування сечею меж своїх індивідуальних ділянок.
Самці з репродуктивним досвідом виказують велику увагу самицям під час гону — перебувають поблизу них і терплять велику частку проявів агресії від самиць, рідко виявляючи агресію у відповідь. Спаровування супроводжується гучним криком на початку й у кінці з типовим для котів укусом шиї, в якому самці міцно тримають хутро шиї самиці в зубах.[9]
Самиці влаштовують лігва в порожніх деревах, що впали, або в чагарниках. Після вагітності тривалістю 63—75 днів народжується 1—4 кошенят. Дитинчата народжуються глухими і сліпими, але добре опушеними. Приблизно на 21-й день після народження самиця починає приносити кошенятам тваринну їжу, а на 28 день вони вперше виходять з лігва. До 42-го дня кошенята вже здатні полювати самі, а у віці до 2 років починають вести самостійне життя.[4]
У неволі ягуарунді доживають до 15 років; у природі тривалість їх життя невідома.
До появи європейців індіанці Латинської Америки, очевидно, приручали ягуарунді для охорони будинків від дрібних гризунів та інших шкідників. Молоді ягуарунді дійсно легко приручаються і звикають до людей. Проте подібно до європейських тхорів, ягуарунді розоряють курники і тим шкодять птахівництву; з цієї причини в сільській місцевості їх вважають за шкідників.
Інколи ягуарунді привертають увагу художників-анімалістів, вони стають об'єктами для демотиваторів, кілька їх портретів знайшли своє місце на суринамських поштових марках, і, нарешті, ягуарунді стала головним героєм новели Вірджинії Гамільтон і Флойда Купера Jaguarundi (Blue Ribbon Signature).[14]
Вид захищений на більшій частині свого ареалу тим, що полювання є незаконним у багатьох країнах. Про чисельність та екологію ягуарунді відомо мало. Хутро цього виду не має цінності й не є об'єктом промислу, але ягуарунді деколи потрапляє в пастки, поставлені на інших тварин і, як вважають, страждає від конкуренції з більшими за розмірами оцелотами.
Ягуарунді є горезвісними хижаками на домашню птицю і вбивства ягуарунді задля захисту птахів, як вважається, має значний локальний вплив на стан популяції цього хижака. Проте основним негативним впливом на популяцію ягуарунді є руйнування та фрагментація місць їхнього проживання (зокрема й великомасштабне перетворення саван на землі сільськогосподарського призначення) та виснаження харчових ресурсів.
До Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) ягуарунді занесений як вид, що перебуває під найменшою загрозою існуванню. Але через те що, як показують дослідження, ягуарунді є видом із незвичайно низькою густотою населення, чисельність якого знижується, слід періодично переглядати статус цього виду. Ягуарунді вважається видом близьким до загрозливого стану в Аргентині й видом, що знаходиться під загрозою вимирання в Мексиці.
Вид включений в Додаток II СІТЕС. Популяції Центральної та Північній Америці включені в Додаток I СІТЕС. Полюванням заборонено в Аргентині, Белізі, Бразилії, Болівії, Колумбії, Коста-Риці, Французькій Гвіані, Гватемалі, Гондурасі, Мексиці, Панамі, Парагваї, Суринамі, Уругваї, США і Венесуелі, існують правила полювання в Перу.[7]
В США Техаський департамент парків та дикої природи висловив своє занепокоєння за популяцію ягуарунді в південному Техасі у зв'язку із скороченням їх місцевого середовища існування[15].
