Indian civets have large bodies that are gray or brown in color. Body length is about 34 inches with a tail length of 13 inches. They have black spots on the body as well as black and white stripes on the sides of the neck. In most cases there are two white stripes and three black stripes. The tail has a number of black rings around it. Limbs are black and the forefeet contain lobes of skin on the third and fourth digit that protect the retractile claws. Males are slightly larger than females.
Range mass: 5 to 11 kg.
Other Physical Features: endothermic ; homoiothermic; bilateral symmetry
Sexual Dimorphism: male larger
Average lifespan
Status: captivity: 20.0 years.
Average lifespan
Status: captivity: 15.0 years.
Viverra zibetha live in grasslands, scrub, and densely forested areas. They are commonly found near human habitats. They live in burrows that have been dug by other animals.
Terrestrial Biomes: savanna or grassland ; forest ; rainforest
Viverra zibetha, also known as the Indian civet, is found from Indochina to southern China. It is also found in Nepal, Bangladesh, the Malay Peninsula, Hainan, and Vietnam.
Biogeographic Regions: oriental (Native )
Civets are carnivorous. They prey on birds, frogs, snakes, small mammals, chickens, and hens. They also eat fruit, roots, eggs, and have been recorded eating fish and crabs.
Viverra zibetha secrete a substance called civet. It is used commercially to produce perfumes. They may also influence forest structure and re-growth by aiding in seed dispersal.
Viverra zibetha prey upon domestic animals, such as chickens, placing them in conflict with farmers.
The Ahmedabad Zoo in India has a small population of Indian civets. They were formerly kept in order to collect their glandular secretions.
US Federal List: no special status
CITES: no special status
IUCN Red List of Threatened Species: near threatened
Perception Channels: tactile ; chemical
Viverra zibetha are secretive and nocturnal. Therefore there is little comprehensive data on its natural history characteristics. Natural life span averages 15 years. Iin captivity they have lived over 20 years.
Females are polyestrous, breeding throughout the year. They have two litters per year and each litter can have up to four young. They are born in a hole in the ground or in very dense vegetation. Young can open their eyes in ten days and begin being weaned at one month of age. Weight at birth is less than 100g and doubles in 12 days. At the end of one month, the birth weight has increased four fold. The females raise the young on their own.
Key Reproductive Features: gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual
Average number of offspring: 3.
La civeta grossa de l'Índia (Viverra zibetha) és una civeta del gènere Viverra del vivèrrids.
La civeta grossa de l'Índia té un cos allargat i un pelatge de color gris o marró. La longitud del cos i del cap és al voltant dels 86 centímetres, i la de la cua és d'uns 33 centímetres. Té taques negres pel cos, així com franges blanques i negres als costats del coll, que generalment són dues blanques i 3 negres. La cua té una sèrie d'anells negres que l'envolten. Les potes del darrere són negres, i les del davant tenen unes membranes en el tercer i quart dits, que protegeixen les urpes retràctils. Els mascles són lleugerament més grans que les femelles.
La civeta grossa de l'Índia viu d'Indoxina a la Xina. Es troba a Nepal, Bangladesh, la península de Malacca, Singapur, Indonèsia i Vietnam.[1]
Viuen entre les pastures, els matolls i zones densament arbrades. Generalment, es troben a prop de poblacions humanes.
La civeta grossa de l'Índia és un animal solitari i nocturn. Passen la major part del seu temps a terra, encara que són àgils escaladors. Passen la major part del dia dormint en caus a terra, que han estat excavats per altres animals i abandonats. Són territorials i marquen el seu territori amb excrecions de les seves glàndules anals. L'extensió del seu territori pot variar entre 1,7 i 5,4 quilòmetres quadrats.
La civeta grossa de l'Índia és principalment carnívora. S'alimenta d'ocells, granotes, serps, petits mamífers, ous, crancs i peixos. També s'alimenten de fruita i arrels.
Les femelles es reprodueixen durant tot l'any, encara que generalment només tenen dues ventrades per any, formades per quatre cries, les quals neixen en un forat a terra o en mig de vegetació densa. Als 10 dies, les cries obren els ulls i són deslletades al cap d'un mes. Al néixer només pesen 100 grams, pes que doblen només en 12 dies. Al final del primer mes, el seu pes ha augmentat quatre vegades.
Les femelles crien els seus cadells per si mateixes.
N'existeixen cinc subespècies 1:
El 1997, Sokolov, Rozhnov i Pham Trong Anh, va catalogar com Viverra tainguensis noves espècies trobades a l'altipla de Tainguen, a la provincia de Gialai, al Vietnam. Les investigacions d'ADN actuals, confirmen que pertànyen al cataleg de gens de la subespecie Viverra zibetha picta.
A Hong Kong, es tracta d'una espècie protegida per la Wild Animals Protection Ordinance Cap 170.
Die Indische Zibetkatze, auch Indien-Zibetkatze, Große Indische Zibetkatze, Asiatische Zibetkatze oder Zibete (Viverra zibetha) ist eine Raubtierart aus der Familie der Schleichkatzen (Viverridae).
Sie wird 75 bis 85 Zentimeter lang bei einer Schwanzlänge von 38 bis 49,5 Zentimetern und einer Schulterhöhe von 38 Zentimetern. Das Gewicht liegt in etwa bei 8 bis 9 kg. Die Tiere gehören damit zu den größeren Zibetkatzen. Das Rückenfell ist grau bis braun mit dunklen Flecken, die zum Teil Streifen bilden. Längs des Rückens bis zur Schwanzbasis verläuft eine niedrige Mähne, deren Haare aufgerichtet werden können. Die Haare sind bei den nördlichen Populationen länger als bei den im Süden lebende (90 mm in China, 70 mm in Nepal und 50 mm auf der Malaiischen Halbinsel). Die Kehle und die Seiten des Halses sind auffällig schwarz-weiß gefärbt. Der Kopf ist grau mit weißen Flecken an den Seiten der Schnauze. Der Schwanz ist weiß mit fünf oder sechs schwarzen Ringeln. Die Vorderfüße sind dunkelbraun, die Hinterfüße mittelbraun. Die Krallen können zurückgezogen werden. Der Schädel ist relativ lang und niedrig. Verglichen mit anderen Zibetkatzen ist das Gebiss der Indischen Zibetkatze kräftiger, mit größeren Schneidezähnen, längeren und dickeren Eckzähnen aber einem kleineren oberen Prämolar.[1]
Das Gebiss hat folgende Zahnformel: 3.1.4.2 3.1.4.2 {displaystyle {frac {3.1.4.2}{3.1.4.2}}} 
Die Indische Zibetkatze bewohnt weite Teile Südostasiens vom Osten Nepals bis zum äußersten Südwesten von China (Westen von Sichuan und Yunnan). In weiten Teilen des ursprünglichen Verbreitungsgebietes in China, es reichte früher bis knapp nördlich des Jangtsekiang, sind die Tiere wahrscheinlich ausgestorben. Der südlichste Teil ihres Verbreitungsgebietes liegt auf der Malaiischen Halbinsel.[2] Dort kommt sie gemeinsam mit der Kleinen Indischen Zibetkatze (Viverricula indica) vor, von der sie ansonsten in Indonesien vertreten wird.
Es werden sechs Unterarten unterschieden:[1]
Indische Zibetkatzen leben in immergrünen und laubabwerfenden tropischen Wäldern und auf Plantagen in Waldnähe bis in Höhen von 2420 Metern.[3] Indische Zibetkatzen sind einzelgängerisch, nachtaktiv und vorwiegend terrestrisch (bodenbewohnend), können jedoch auch klettern. Die Hauptaktivitätszeit der Tiere liegt in den Abendstunden und frühen Nachtstunden zwischen 19:30 und 22:30. Tagsüber verbirgt sie sich in hohem Gras oder dichtem Gestrüpp. Indische Zibetkatzen sind Allesfresser und ernähren sich von Früchten und Wurzeln, kleinen Säugetieren, Vögeln, Eiern, Kriechtieren, Fröschen, Insekten, Krabben und Fischen. Offenbar vermehren sich die Schleichkatzen das ganze Jahr über. Pro Wurf bekommt ein Weibchen ein bis vier Jungtiere. Diese sind bei der Geburt schwarz mit weißen Flecken auf den Lippen, den Ohren, der Kehle und dem Schwanz. Ihre Augen öffnen sie nach etwa zehn Tagen und sie werden ca. einen Monat lang gesäugt. Die Weibchen können zwei mal im Jahr Junge bekommen.[1]
Die Indische Zibetkatze wird außer wegen des Zibetkatzenfells vor allem wegen des Zibets gejagt, einem Sekret aus den Perianaldrüsen, das zur Parfümherstellung benutzt wird.
Die Indische Zibetkatze, auch Indien-Zibetkatze, Große Indische Zibetkatze, Asiatische Zibetkatze oder Zibete (Viverra zibetha) ist eine Raubtierart aus der Familie der Schleichkatzen (Viverridae).
ठुलो निरबिरालो नेपालमा पाइने एक प्रकारको जनावर हो ।
The large Indian civet (Viverra zibetha) is a viverrid native to South and Southeast Asia. It is listed as Least Concern on the IUCN Red List. The global population is considered decreasing mainly because of trapping-driven declines in heavily hunted and fragmented areas, notably in China, and the heavy trade as wild meat.[1]
The large Indian civet is grey or tawny and has a black spinal stripe running from behind the shoulders to the root of the tail. The front of the muzzle has a whitish patch emphasized by blackish behind on each side. The chin and fore throat are blackish. The sides and lower surface of the neck are banded with black stripes and white spaces in between. The tail has a variable number of complete black and white rings. Its claws are retractable. The soles of the feet are hairy.[2]
As indicated by its common name, this is a relatively large civet, almost certainly the largest of the Viverra species and exceeded in size among the Viverridae family only by African civets and binturongs. Its head-and-body length ranges from 50–95 cm (20–37 in) with a 38–59 cm (15–23 in) long tail. The hind foot measures 9–14.5 cm (3.5–5.7 in). Its weight ranges from 3.4–9.2 kg (7.5–20.3 lb). Some sources claim the species can weigh up to 11 kg (24 lb) (though possibly attained in captivity).[3][4][5]
The large Indian civet ranges from Nepal, northeast India, Bhutan, Bangladesh to Myanmar, Thailand, the Malay peninsula and Singapore to Cambodia, Laos, Vietnam and China.[1]
In Nepal, large Indian civet was recorded up to 2,250 m (7,380 ft) in the Himalayas, which constitutes the highest altitudinal record in this country.[6]
In China, the wild large Indian civet population declined drastically by 94–99% since the 1950s following deforestation, due to hunting for the fur trade, use of its musk glands as medicine and for the perfume industry.[3] By the 1990s, it was largely confined to the north of Guangdong Province in southern China, but has not been recorded in Hainan Island during surveys between 1998 and 2008.[7]
The large Indian civet is solitary and nocturnal. It spends most of the time on the ground. Its diet includes fish, birds, lizards, frogs, insects, scorpions and other arthropods, crabs, as well as poultry and rubbish. Little is known about its breeding behaviour. It is thought that it breeds throughout the year and has two litters per year, with two to four young per litter.[8]
Radio-tracked large Indian civets in Thailand had home ranges of 2.7 to 8.8 km2 (1.0 to 3.4 sq mi).[9]
Viverra zibetha is totally protected in Malaysia under the Wildlife Protection Act of 1972 and listed on Category II of the China Wildlife Protection Law. China listed it as ‘Endangered’ under criteria A2acd, and it is a class II protected State species (due to trapping for food and scent glands). It is protected in Thailand, Vietnam and Myanmar. It is found in several protected areas throughout its range. The population of India is listed on CITES Appendix III.[1]
In Hong Kong, it is a protected species under the Wild Animals Protection Ordinance Cap 170, though it has not been recorded in a natural state in Hong Kong since the 1970s, and is considered extirpated.[10]
Viverra zibetha was the scientific name for the large Indian civet introduced by Carl Linnaeus in 1758.[11] Several naturalists proposed species and subspecies in the 19th and 20th centuries, of which the following were recognised as valid subspecies by 2005:[12]
The validity of Viverra tainguensis described in 1997 by Sokolov, Rozhnov and Pham Chong from Tây Nguyên in Gia Lai Province in Vietnam has been seriously questioned, and it is now generally considered a synonym of V. zibetha.[1]
The large Indian civet (Viverra zibetha) is a viverrid native to South and Southeast Asia. It is listed as Least Concern on the IUCN Red List. The global population is considered decreasing mainly because of trapping-driven declines in heavily hunted and fragmented areas, notably in China, and the heavy trade as wild meat.
La granda hindia zibeto (Viverra zibetha) el la ordo de karnovoruloj kaj familio de viveredoj sin trovas en suda, orienta, centra kaj sudokcidenta Ĉinio kaj ankaŭ en Hindio, Nepalo kaj Hindoĉina Duoninsulo. Ĝi havas maldikan kaj longan korpon kun muzelo longa kaj pinta kaj kruroj mallongaj. Ĝi portas hararon grizbrunan kun nigraj makuloj kaj strioj, ĉe ĝia gorĝo kaj ambaŭflanke de ĝia kolo troviĝas nigraj kaj blankaj harringoj, kiuj vidiĝas ankaŭ ĉe ĝia vosto kaj estas harmonie aranĝitaj. Ĝi havas longon de 84 centimetroj, pezon de 7-11 kilogramoj, kaj ĝia vosto estas 48 centimetrojn longa. Ĝi similas al la malgranda hindia zibeto, tamen oni povas facile distingi ilin unu de la alia per la jeno: la granda hindia zibeto estas pli granda ol la malgranda, ĝia muzelo estas pli longa sed malpli pinta ol tiu de la malgranda kaj la distanco inter ĝiaj oreloj estas pli granda ol tiu de la malgranda. Krome, laŭlonge de la vertebraro de la granda hindia zibeto, de la kapo ĝis la bazo de la vosto, troviĝas strio da vertikalaj nigraj kaj longaj haroj.
La granda hindia zibeto loĝas en arbaroj, arbedaroj kaj herbaroj. Ordinare ĝi vivas sola. Tage ĝi dormas en densa arbedaro kaj alta herbaro kaj nokte kaptas ĉasaĵon. Kvankam ĝi estas grimpema, tamen ĝi malofte grimpas sur arbon. Ĝi havas akrajn aŭdkapablon kaj flarsenton. Ĝi serĉas nutraĵon ĉe rando de arbaro, rivereto kaj ĉirkaŭ vilaĝo, manĝas malgrandajn mamulojn, birdojn, serpentojn, lacertojn kaj insektojn, kaj ankaŭ birdovojn, fruktojn, radikojn kaj tigojn. Kelkfoje ĝi kaŝe eniras en vilaĝon por ŝteli kortobirdon. En Hindio oni eĉ vidis ĝin kapti fiŝon. La grandaj hindiaj zibetoj pariĝas en printempo. La zibetino ĉiufoje naskas 1-5 idojn, ordinare 2-3. ili vivas 13-15 jarojn.
Same kiel la malgranda hindia zibeto, la granda hindia zibeto havas ĉirkaŭ sia snuso paron da elstaraj glandoj, kiuj povas ellas fetoran sekrecion por memdefendi, kiam ĝi estas atakata de sia malamiko. Tiu sekrecio nomiĝas cibeto, kiu estas bona materialo por fabriki parfumon kaj havas saman efikon kiel mosko, kiam oni uzas ĝin kiel medikamenton.
La granda hindia zibeto (Viverra zibetha) el la ordo de karnovoruloj kaj familio de viveredoj sin trovas en suda, orienta, centra kaj sudokcidenta Ĉinio kaj ankaŭ en Hindio, Nepalo kaj Hindoĉina Duoninsulo. Ĝi havas maldikan kaj longan korpon kun muzelo longa kaj pinta kaj kruroj mallongaj. Ĝi portas hararon grizbrunan kun nigraj makuloj kaj strioj, ĉe ĝia gorĝo kaj ambaŭflanke de ĝia kolo troviĝas nigraj kaj blankaj harringoj, kiuj vidiĝas ankaŭ ĉe ĝia vosto kaj estas harmonie aranĝitaj. Ĝi havas longon de 84 centimetroj, pezon de 7-11 kilogramoj, kaj ĝia vosto estas 48 centimetrojn longa. Ĝi similas al la malgranda hindia zibeto, tamen oni povas facile distingi ilin unu de la alia per la jeno: la granda hindia zibeto estas pli granda ol la malgranda, ĝia muzelo estas pli longa sed malpli pinta ol tiu de la malgranda kaj la distanco inter ĝiaj oreloj estas pli granda ol tiu de la malgranda. Krome, laŭlonge de la vertebraro de la granda hindia zibeto, de la kapo ĝis la bazo de la vosto, troviĝas strio da vertikalaj nigraj kaj longaj haroj.
La granda hindia zibeto loĝas en arbaroj, arbedaroj kaj herbaroj. Ordinare ĝi vivas sola. Tage ĝi dormas en densa arbedaro kaj alta herbaro kaj nokte kaptas ĉasaĵon. Kvankam ĝi estas grimpema, tamen ĝi malofte grimpas sur arbon. Ĝi havas akrajn aŭdkapablon kaj flarsenton. Ĝi serĉas nutraĵon ĉe rando de arbaro, rivereto kaj ĉirkaŭ vilaĝo, manĝas malgrandajn mamulojn, birdojn, serpentojn, lacertojn kaj insektojn, kaj ankaŭ birdovojn, fruktojn, radikojn kaj tigojn. Kelkfoje ĝi kaŝe eniras en vilaĝon por ŝteli kortobirdon. En Hindio oni eĉ vidis ĝin kapti fiŝon. La grandaj hindiaj zibetoj pariĝas en printempo. La zibetino ĉiufoje naskas 1-5 idojn, ordinare 2-3. ili vivas 13-15 jarojn.
Same kiel la malgranda hindia zibeto, la granda hindia zibeto havas ĉirkaŭ sia snuso paron da elstaraj glandoj, kiuj povas ellas fetoran sekrecion por memdefendi, kiam ĝi estas atakata de sia malamiko. Tiu sekrecio nomiĝas cibeto, kiu estas bona materialo por fabriki parfumon kaj havas saman efikon kiel mosko, kiam oni uzas ĝin kiel medikamenton.
La gran civeta india o gran civeta oriental (Viverra zibetha) es una especie de mamífero carnívoro de la familia Viverridae. Se encuentra en Nepal, Bután, India, Bangladés, sur de China, Indochina y la península de Malaca.[1]
Se reconocen las siguientes subespecies:[2]
La gran civeta india o gran civeta oriental (Viverra zibetha) es una especie de mamífero carnívoro de la familia Viverridae. Se encuentra en Nepal, Bután, India, Bangladés, sur de China, Indochina y la península de Malaca.
Viverra zibetha Viverra generoko animalia da. Artiodaktiloen barruko Viverrinae azpifamilia eta Viverridae familian sailkatuta dago.
Viverra zibetha Viverra generoko animalia da. Artiodaktiloen barruko Viverrinae azpifamilia eta Viverridae familian sailkatuta dago.
La Grande civette de l'Inde[1] ou zibeth (Viverra zibetha) est une espèce de mammifères carnivores.
La Grande civette de l’Inde est nommée par les anglophones « Large Indian civet » (grande civette indienne), en opposition avec « Small Indian civet » (petite civette indienne), ou Viverricula indica [2], avec laquelle il ne faut pas la confondre et qui appartient au genre Viverricula.
La grande civette de l'Inde vit au Népal, dans le Nord-Est de l'Inde, au Bhoutan, au Bangladesh, en Asie du Sud-Est et dans le Sud de la Chine.
La zibeth mesure 75-85 cm de long (corps et tête), a une queue de 38 à 46,2 cm et pèse 8-9 kg.[3]
C'est un animal nocturne qui passe la plupart de son temps au sol ; elle grimpe rarement dans les arbres et jamais très haut. Elle dort dans la journée.
Elle possède des griffes rétractiles.
Elle vit plus souvent dans les forêts tropicales secondaires que primaires et aime les endroits couverts d'épais buissons.
Elle se trouve aussi dans les décharges et les poulaillers.
La grande civette de l'Inde est carnivore.
Elle mange des oiseaux et des œufs, des amphibiens, des serpents, des scorpions, des petits mammifères, des crabes et du poisson ; de temps en temps des poulets, des canetons et des œufs de poule.
Elle se nourrit aussi parfois de fruits tombés à terre et de racines.
C'est un animal solitaire : au moment des amours, la grande civette de l'Inde ne passe que quelques jours avec son partenaire.
Elle se reproduit toute l'année et a généralement 2 portées par an. Après environ 60 jours de gestation, la femelle met bas dans l'épaisseur des fourrés ou un creux d'arbre de 1 à 4 petits.[4]
Les bébés grandes civettes ouvrent les yeux au bout de 10 jours et sont sevrés au bout d'un mois.
thaï :ชะมดแผงหางปล้อง
La Grande civette de l'Inde ou zibeth (Viverra zibetha) est une espèce de mammifères carnivores.
La Grande civette de l’Inde est nommée par les anglophones « Large Indian civet » (grande civette indienne), en opposition avec « Small Indian civet » (petite civette indienne), ou Viverricula indica , avec laquelle il ne faut pas la confondre et qui appartient au genre Viverricula.
La grande civetta indiana (Viverra zibetha Linnaeus, 1758) è un carnivoro della famiglia dei Viverridi diffusa nell'Asia meridionale.[1][2]
Carnivoro di grandi dimensioni, con la lunghezza della testa e del corpo tra 500 e 950 mm, la lunghezza della coda tra 380 e 590 mm, la lunghezza del piede tra 90 e 145 mm, la lunghezza delle orecchie tra 35 e 65 mm e un peso fino a 9,2 Kg.[3]
Il colore di fondo del corpo varia dal grigio al bruno-fulvo. Sui lati e nella parte inferiore del collo sono presenti 3 bande nerastre intervallate da 2 bianche che partono dalla parte posteriore delle orecchie e prima delle spalle scendono giù verticalmente verso il basso. Una cresta erettile di lunghi peli nerastri si estende lungo la spina dorsale dalla nuca alla base della coda. Sui fianchi sono presenti delle macchie scure disposte in file particolarmente nel quarto posteriore, che variano notevolmente tra gli individui. La parte inferiore degli arti è nera. La pianta dei piedi è densamente ricoperta di peli dal tallone fino allo spazio tra i cuscinetti. Gli artigli del terzo e quarto dito della mano sono protetti da una guaina cutanea. La coda è lunga poco più della metà della testa e del corpo, ha 5-6 larghi anelli neri intervallati da anelli bianchi più piccoli ma completi. Le femmine hanno 2, talvolta 3, paia di mammelle.
È una specie notturna, solitaria e terricola, sebbene si arrampichi con facilità sugli alberi. Passano gran parte del giorno in tane scavate da altri animali ed abbandonate.
Si nutre di lucertole, piccoli mammiferi, uccelli, pesci, frutta e altre parti vegetali.
Danno alla luce da due a quattro piccoli due volte l'anno.
Questa specie è diffusa nell'Asia meridionale dal Nepal e gli stati indiani nord-orientali, attraverso la Cina meridionale ed orientale fino a tutta l'Indocina. È stata introdotta sulle Isole Andamane.
Vive nelle foreste primarie, secondarie e nelle piantagioni fino a 1.600 metri di altitudine.
Sono state riconosciute 5 sottospecie:
La IUCN Red List, considerato il rischio che la popolazione diminuisca a causa dell'intensa caccia, classifica V.zibetha come specie prossima alla minaccia (NT).[1]
La grande civetta indiana (Viverra zibetha Linnaeus, 1758) è un carnivoro della famiglia dei Viverridi diffusa nell'Asia meridionale.
Musang kesturi atau musang jebat (Viverra zibetha) ialah sejenis musang yang berasal dari Asia Tenggara dan Selatan. Ia disenaraikan sebagai hampir terancam oleh IUCN sejak 2008, terutamanya kerana kemerosotan jumlah akibat penjeratan dan pemburuan, terutamanya di China, dan perdagangan sebagai daging liar.[1]
Nama spesies durian durio zibethinus merujuk kepada haiwan ini Viverra zibetha[2]. Terdapat perselisihan sama ada nama ini merujuk kepada sifat musang ini yang sangat sukakan durian sehingga buah ini digunakan sebagai umpan menangkapnya, atau kepada bau durian yang seperti bau musang kesturi.[3]
Musang kesturi atau musang jebat (Viverra zibetha) ialah sejenis musang yang berasal dari Asia Tenggara dan Selatan. Ia disenaraikan sebagai hampir terancam oleh IUCN sejak 2008, terutamanya kerana kemerosotan jumlah akibat penjeratan dan pemburuan, terutamanya di China, dan perdagangan sebagai daging liar.
Nama spesies durian durio zibethinus merujuk kepada haiwan ini Viverra zibetha. Terdapat perselisihan sama ada nama ini merujuk kepada sifat musang ini yang sangat sukakan durian sehingga buah ini digunakan sebagai umpan menangkapnya, atau kepada bau durian yang seperti bau musang kesturi.
De Indische civetkat (Viverra zibetha) is een roofdier uit de familie van de civetkatachtigen (Viverridae). De wetenschappelijke naam van de soort werd in 1758 gepubliceerd door Carl Linnaeus.[2]
De Indische civetkat heeft een buitengewoon zachte, grijsachtige vacht met een donkere dwarsbandering. De keel vertoont een duidelijke zwart-wit tekening. De staart is opvallend zwart en wit geringd. Op de rug bevindt zich een lange rij haren, die bij gevaar opgezet kunnen worden. Het gewicht varieert van 5 tot 11 kg.
Dit doorgaans solitaire, nachtactieve dier verschuilt zich overdag in holen. Het voedsel bestaat uit kleine zoogdieren, vogels, eieren, reptielen en amfibieën. Vogels worden in hun geheel verzwolgen. Over de voortplanting is weinig bekend.
De soort komt voor in China, Nepal, Bangladesh, Maleisië en Vietnam.
Bronnen, noten en/of referentiesDe Indische civetkat (Viverra zibetha) is een roofdier uit de familie van de civetkatachtigen (Viverridae). De wetenschappelijke naam van de soort werd in 1758 gepubliceerd door Carl Linnaeus.
Multimedia w Wikimedia Commons Wiwera indyjska[4], cyweta indyjska, cybeta (Viverra zibetha) – gatunek drapieżnego ssaka z rodziny wiwerowatych występujący w Indiach, wschodnich Chinach i na Półwyspie Indochińskim.
Bywa hodowana dla cybetu – substancji zapachowej wykorzystywanej w przemyśle perfumeryjnym.
Umaszczenie żółtawobrunatne z rudymi plamami, z ciemną pręgą wzdłuż grzbietu, na ogonie i szyi biało-czarne pasy. Sierść długa. Na części ogonowej ciemne pierścienie.
Zamieszkuje lasy i zarośla. Zwierzę wszystkożerne, polowanie w nocy, żywi się ptakami, ssakami, rybami, wężami, krabami, jajami, a także owocami i korzonkami.
Wiwera indyjska, cyweta indyjska, cybeta (Viverra zibetha) – gatunek drapieżnego ssaka z rodziny wiwerowatych występujący w Indiach, wschodnich Chinach i na Półwyspie Indochińskim.
Bywa hodowana dla cybetu – substancji zapachowej wykorzystywanej w przemyśle perfumeryjnym.
Indisk sibetkatt (Viverra zibetha) är ett rovdjur i familjen viverrider som förekommer i Sydostasien. I Indien lever den trots namnet bara i delstaten Assam. För att skilja arten från liten indisk sibetkatt (Viverricula indica) kallas den ibland stor indisk sibetkatt eller asiatisk sibetkatt.[2] I äldre avhandlingar förekommer även namnet desmankatt.
Pälsen har en grå grundfärg (ibland med en gul skugga) med många svarta prickar eller strimmor på kroppen som hos vissa individer kan vara otydliga. På varje sida av halsen finns vanligen tre svarta och två vita strimmor men även här varierar individerna stark. Svansen kännetecknas av flera svarta ringar och nosens spets är vit. Indisk sibetkatt är en stor medlem av sin familj. Kroppslängden ligger mellan 50 och 95 cm och därtill kommer en 38 till 59 cm lång svans. Vikten varierar mellan 3,4 och 25 kg men de flesta individerna väger mellan 5 och 11 kg.[3][4][5]
Artens utbredningsområde ligger i Sydostasien och sträcker sig från Nepal över östra Indien (Assam) och centrala Kina till Indokina och Malackahalvön. Indisk sibetkatt lever i olika sorters skogar samt i odlade områden och den vistas även i andra habitat som gräsmarker och buskmarker. Den förekommer vanligen från 400 till 1 000 meter över havet, sällan ner till 200 meter.[1][3]
Enligt Wozencraft (2005) skiljs mellan fem underarter:[6]
Underarternas taxonomi behöver en revision. Till exempel anses den 1997 av Sokolov, Rozhnov och Pham Chong ny beskrivna arten Viverra tainguensis, som lever i Vietnam, vara identisk med indisk sibetkatt.[1]
Indisk sibetkatt är främst köttätare och äter även några växtdelar. Födan utgörs bland annat av fåglar, groddjur, små däggdjur, ormar, fiskar, kräftdjur och ägg samt av frukter och rötter.[3]
Detta rovdjur är aktivt på natten och lever vanligen ensam. Det vistas främst på marken men har bra förmåga att klättra på träd. På dagen vilar indisk sibetkatt i underjordiska bon som grävdes och lämnades av andra djur. Varje individ har ett 1,7 till 5,4 km2 stort revir som markeras vätska från analkörtlarna.[3]
Honor kan para sig hela året och per år förekommer vanligen två kullar. I genomsnitt föds fyra ungar per kull. Födelsen av de blinda ungarna sker i den underjordiska bon eller bland tät vegetation. Efter cirka tio dagar öppnar ungarna ögonen och efter ungefär en månad slutar honan med digivning. Hannen deltar inte i ungarnas uppfostring.[3] Den äldsta kända individen i fångenskap blev nästan 22 år gammal.[7]
Indisk sibetkatt jagas och fångas med fällor för köttets skull och beståndet påverkas även av förvildade hundar. Det största hotet är däremot habitatförstörelsen genom avskogning. I flera stater i utbredningsområdet är arten skyddad enligt lag men trots allt säljs den där på marknader. Indisk sibetkatt lever i några naturskyddsområden. IUCN uppskattar att beståndet minskade med 30 procent under de senaste tre generationer och listar arten som nära hotad (NT).[1]
Wikimedia Commons har media som rör Indisk sibetkatt.
Indisk sibetkatt (Viverra zibetha) är ett rovdjur i familjen viverrider som förekommer i Sydostasien. I Indien lever den trots namnet bara i delstaten Assam. För att skilja arten från liten indisk sibetkatt (Viverricula indica) kallas den ibland stor indisk sibetkatt eller asiatisk sibetkatt. I äldre avhandlingar förekommer även namnet desmankatt.
Діапазон поширення: Лаос, Малайський півострів, Таїланд, В'єтнам, Камбоджа, південний Китай, північно-східна Індія, М'янма, Непал, Бутан, Сингапур, на Андаманських островах. Цей вид був зареєстрований в незайманих лісах (як вічнозелених так і листяних), вторинних лісах і плантаціях на висотах до 1.600 м над рівнем моря[1].
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 750—850 мм, довжина хвоста: 380—460 мм, довжина задньої ступні: 110—140 мм, вага: 8–9 кг.
Опис. Горло прикрашене контрастним чорно-білим малюнком, який складається з трьох чорних намистоподібних смуг, розділених ширшим білим тлом. Загальний колір сірий або рудувато-коричневий з темним візерунком на боках, що складається з хвилястих ліній, часто з деякими плямами на ногах; картина іноді дуже розпливчаста. Є темний гребінь волосся від задньої частини шиї до основи хвоста, який підіймається коли тварина відчуває загрозу. Хвіст смугастий до кінчика, з п'ятьма або шістьма широкими чорними смугами, розділеними вузькими, але суцільними білими кільцями. Підошви лап сильно волохаті між подушечками, з оболонкою шкірою над нігтями на третьому і четвертому пальцях.
Подібні види. Viverra tangalunga — вид менший, з набагато більшими чорними смугами на хвості, і чорний спинний гребінь продовжується вздовж верхньої частини хвоста. Viverra megaspila має більшу голову з більш довгою, опуклою мордочкою; тіло з чіткими темними плямами або смугами на боках, чорний гребінь продовжується вздовж верхньої частини хвоста так, що білі смуги розбиті; дистальна половина хвоста зазвичай темна[2].
Солітарний, нічний вид, хоча є записи денної активності тварин[1]. В основному наземний, хоча також може лазити по деревах. Їсть будь-яку тварину, яку може зловити, в тому числі ящірок, дрібних ссавців, птахів і риб, а також фрукти і інших рослинні матеріали[2].
Втрата і деградація місць проживання становить загрозу для цього виду. На нього полюють заради м'яса по всьому ареалі. Наземні дрібні хижаки піддаються високому впливу полювання за допомогою пасток у більшої частини південно-східної Азії. Знаходиться в кількох природоохоронних територіях[1].
Cầy giông (tiếng Mường: cun mờn, tiếng Tày: hên khản, danh pháp hai phần: Viverra zibetha) là loài cầy bản địa của Nam và Đông Nam Á. Năm 2008, IUCN đã xếp loài này vào nhóm Sắp bị đe dọa, chủ yếu do chúng bị săn bắt nhiều để lấy thịt, đặc biệt là tại Trung Quốc.[1]
Cầy giông có cỡ lớn, con đực to hơn con cái chút ít.[3][4] Chúng có bộ lông màu nâu xám với những sọc trắng đen trên cổ, thường có hai sọc trắng và ba sọc đen trên đuôi, mõm trắng. Dọc theo cột sống có một dải lông đen cứng, khi gặp nguy hiểm chúng dựng lên để đe dọa kẻ thù. Chiều dài đầu và thân khoảng 50 đến 95 cm, đuôi dài 38 đến 59 cm và bàn chân dài 9 đến 14 cm. Bốn chân của cầy giông có màu đen tuyền. Chúng cân nặng khoảng 3,4 đến 25 kg, tuy nhiên hầu hết có cân nặng trung bình khoảng 5 đến 11 kg.[5][6][7] Cả con đực và con cái đều có tuyến xạ nằm gần cơ quan sinh dục, khi gặp kẻ thù chúng sẽ tỏa mùi xạ để đánh lạc hướng.
Cầy giông phân bố từ Nepal, đông bắc Ấn Độ, Bhutan đến Myanma, Thái Lan, bán đảo Mã Lai và Singapore đến Campuchia, Lào, Việt Nam và Trung Quốc.[1]
Có 5 phân loài đã được công nhận:[8]
Sáu phân loài khác đang được đề xuất. Một loài mới là Viverra tainguensis được Sokolov, Rozhnov và Pham Chong mô tả tại tỉnh Gia Lai của Việt Nam vẫn chưa được thẩm định lại, và tên mới này thường được coi là đồng nghĩa với V. zibetha.[1] Các nghiên cứu DNA đã xác nhận đây là phân loài Viverra zibetha picta.
Cầy giông là loài ăn đêm và hoạt động đơn lẻ. Chúng có khả năng thích nghi với nhiều môi trường khác nhau. Chúng dành thời gian chủ yếu ở trên mặt đất, mặc dù leo trèo tốt. Ban ngày, chúng ngủ trong hang hốc dưới đất của các loài động vật khác đã bỏ hoang ở rừng, nương rẫy, ven suối hoặc thung lũng. Chúng đánh dấu lãnh thổ bằng các chất bài tiết từ tuyến hậu môn. Lãnh thổ của chúng rộng khoảng 1,7 đến 5,4 km2. Cầy giông chủ yếu ăn thịt. Thức ăn của chúng là các loài động vật nhỏ như chim, ếch nhái, rắn, thú nhỏ, trứng, cua, cá và đôi khi là quả mềm. Do cầy giông ăn cả động vật và thực vật nên chúng là loài có vai trò quan trọng trong hệ sinh thái, chúng làm hạn chế các con vật nhỏ có vai trò phân tán thảo mộc.[3]
Mùa sinh sản của cầy giông vào khoảng từ tháng 2 đến tháng 7. Con cái mang thai trong thời gian bất kì của năm, thường đẻ 2 lứa mỗi năm, mỗi lứa thường 4 cầy con. Chúng được sinh ra trong một lỗ trên mặt đất hoặc trong bụi cây rậm rạp. Con non mở mắt sau 10 ngày và cai sữa sau một tháng tuổi.
Loài cầy giông được bảo vệ hoàn toàn ở Malaysia theo Đạo luật Bảo vệ Động vật hoang dã năm 1972 và được liệt kê trong Mục II của Luật Bảo vệ Động vật hoang dã Trung Quốc. Trung quốc đã liệt chúng vào danh sách ‘Nguy cấp’ theo tiêu chuẩn A2acd, và chúng là loài được Nhà nước bảo vệ ở cấp độ II (do nạn săn bắt để lấy thịt và tuyến xạ). Chúng được bảo vệ ở Thái Lan, Việt Nam và Myanmar. Chúng được tìm thấy ở một số khu bảo tồn trong phạm vi phân bố của chúng. Loài này ở Ấn Độ đã được liệt kê trong phụ lục III của Công ước CITES.[1]
Tại Hồng Kông, chúng là loài được bảo vệ theo Pháp lệnh Bảo vệ Động vật hoang dã 170, mặc dù chúng đã không còn được tìm thấy trong điều kiện tự nhiên ở Hồng Kông từ những năm 1970, và được xem là loài bị đe dọa nghiêm trọng.[9]
Riêng tại Việt Nam, do cầy giông là một loại thực phẩm ngon, mật của chúng có tác dụng chữa bệnh cho phụ nữ khi sinh đẻ, da và lông để sản xuất hàng may mặc, tuyến xạ được dùng trong công nghệ sản xuất nước hoa nên chúng thường xuyên phải đối mặt với việc bị con người săn bắt.. Vì thế, đây là loài bị nghiêm cấm săn bắt và gây nuôi ở Việt Nam.[3][4]
Trong tiếng Assam chúng được gọi là Gendera.
Trong tiếng Bengal chúng được gọi là Bham hay Bham Biral và Gandho Gokul hay Khatas. 'Biral' nghĩa là 'mèo', 'Gandho' nghĩa là 'mùi' hoặc 'hương thơm'. 'Gokul' là nơi ở của Thần Krishna (Govinda). Ở Bengal có loại gạo có mùi ngọt ngào và dễ chịu gọi là gạo Govindabhog (gạo dâng lên cho Thần Govinda). Chất tiết ra từ tuyến xạ của cầy giông có mùi giống như loại gạo này, cho nên chúng thường được gọi là "Gandho Gokul".
Cầy giông (tiếng Mường: cun mờn, tiếng Tày: hên khản, danh pháp hai phần: Viverra zibetha) là loài cầy bản địa của Nam và Đông Nam Á. Năm 2008, IUCN đã xếp loài này vào nhóm Sắp bị đe dọa, chủ yếu do chúng bị săn bắt nhiều để lấy thịt, đặc biệt là tại Trung Quốc.
Viverra zibetha
Linnaeus, 1758
Азиатская цивета[2][3], или большая цивета[2], или большая виверра[4], или большая индийская цивета[2], или индийская цивета[2] (лат. Viverra zibetha) — вид хищных млекопитающих из семейства виверровых (Viverridae).
Ареал охватывает Лаос, Малайский полуостров, Таиланд, Вьетнам, Камбоджа, южный Китай, северо-восточная Индия, Мьянма, Непал, Бутан, Сингапур[5]. Этот вид обитает в девственных лесах (как вечнозеленых так и лиственных), вторичных лесах и на территории плантаций, встречается на высотах до 1600 метров над уровнем моря.
Длина тела без хвоста — 50—95 см, длина хвоста — 38—59 см, масса — 3,4—9,2 кг[6].
Горло украшенное контрастным черно-белым рисунком, который состоит из трех черных ожерельеподобных полос, разделенных широким белым фоном. Общий цвет серый или рыжевато-коричневый с темным узором на боках, состоящим из волнистых линий, часто с некоторыми пятнами на ногах (картина иногда очень расплывчата). Есть темный гребень волос от задней части шеи до основания хвоста, который поднимается когда животное чувствует угрозу. Хвост полосатый до кончика, с пятью или шестью широкими черными полосами, разделенными узкими, но сплошными белыми кольцами. Подошвы лап сильно волосатые между подушечками, с оболочкой кожей над ногтями на третьем и четвёртом пальцах.
В пределах вида выделяют пять разновидностей:
Потеря и деградация мест обитания представляет угрозу для этого вида. За ним охотятся ради мяса по всему ареалу. Наземные мелкие хищники подвергаются высокому воздействию охоты с помощью ловушек в большей части Юго-Восточной Азии. Обитает в нескольких охраняемых районах.
Это заготовка статьи по зоологии. Вы можете помочь проекту, дополнив её. Азиатская цивета, или большая цивета, или большая виверра, или большая индийская цивета, или индийская цивета (лат. Viverra zibetha) — вид хищных млекопитающих из семейства виверровых (Viverridae).
大灵猫（学名：Viverra zibetha），又名五間狸、九節狸，是食肉目灵猫科的一種动物。
大灵猫的身体要比家猫大，长约65—85厘米，尾长约40厘米；毛色为灰黄带褐，背部有黑纹和斑点，颈部有黑白相间的波状纹，尾部有黑白色环纹；雌雄兽的阴部附近均有囊状腺，分泌油质液体，称为“灵猫香”。
分布于克什米尔地区、尼泊尔、中南半岛、不丹、孟加拉、印度（东北部）以及中国大陆的江西、广西、陕西、贵州、安徽、云南、湖南、海南、四川、江苏、广东、福建、浙江、湖北等地，一般生活于热带和亚热带的林缘种类、主要栖息在热带季雨林、亚热带]常绿阔叶林的林缘灌丛以及草丛。该物种的模式产地在孟加拉。[2]以前大靈貓是很常見的動物，現在已越來越少。
大靈貓生性孤獨，夜行性，喜歡於樹樁、岩石上摩擦陰部。食物包括老鼠、青蛙、雀鳥、蝸牛、昆蟲、果實等。部份未能消化的食物會遺留在糞便之內。
大靈貓的經濟價值很高，毛皮可製成裘，而分泌的靈貓香是香料工業重要原料，也因此大灵猫遭到猎杀。在生態上，大靈貓對抑制鼠害、蟲害也有重要作用，也是重要的種子傳播者，在中華人民共和國屬於國家二級受保護動物。在中国濒危动物红皮书中记录为渐危。
큰인도시벳(Viverra zibetha)은 사향고양이과에 속하는 포유류의 일종이다. 동남아시아의 토착종으로 주로 아주 과도한 사냥으로 인한 개체수 감소와 특히 중국에서의 서식지 파편화 그리고 수렵육 밀거래의 성행때문에 국제 자연 보전 연맹(IUCN)이 취약근접종(NT, Near Threatened species)으로 지정하고 있다.[1]
큰인도시벳은 일반적으로 반백의 회색빛 갈색을 띠며, 희고 검은 띠가 목과 흰 주둥이를 따라 나 있으며, 두 줄의 흰 줄무늬와 세 줄의 검은 줄무늬가 꼬리까지 이어져 있다. 등쪽의 털이 좀더 길다. 발톱은 안쪽으로 끌어들일 수 있으며, 발바닥 사이에 털이 나 있다. 거의 빈투롱과 아프리카시벳만큼 크며, 몸길이가 50~95cm 범위에 있고 꼬리 길이는 38~59cm 정도이다. 뒷다리는 9~14.5cm이다. 몸무게는 3.4~9.2kg의 범위 안에 있다.[2][3]
큰인도시벳은 네팔과 인도 북동부, 부탄, 방글라데시부터 미얀마와 태국, 말레이 반도 그리고 싱가포르와 캄보디아, 라오스, 베트남까지 그리고 중국에 분포한다.[1]
5종의 아종이 알려져 있다.[4]
6종의 아종이 제안되어 있지만 분류의 개정이 필요하다. 1997년 소콜로프(Sokolov)와 로즈노프(Rozhnov), 팜 청(Pham Chong)이 베트남 잘라이 성 타이응웬 고원에 발견하여 명명한 종, Viverra tainguensis의 유효성은 심각하게 의문시되었으며, 현재는 일반적으로 (V. zibetha)의 이명으로 간주하고 있다.[1]
다음은 사향고양이과의 계통 분류이다.[6]
사향고양이과 사향고양이아과 사향고양이속큰인도시벳(Viverra zibetha)은 사향고양이과에 속하는 포유류의 일종이다. 동남아시아의 토착종으로 주로 아주 과도한 사냥으로 인한 개체수 감소와 특히 중국에서의 서식지 파편화 그리고 수렵육 밀거래의 성행때문에 국제 자연 보전 연맹(IUCN)이 취약근접종(NT, Near Threatened species)으로 지정하고 있다.
