Marmota походить з ретороманского murmont, що перекладається як «гірська миша»[2].
Систематики розрізняють 14 видів бабака з двох підродів [1].
Бабак альпійський
(Marmota marmota')
Бабак лісовий
(Marmota monax)
Бабак жовточеревий
(Marmota flaviventris)
В Україні мешкало два види бабака, з яких до наших днів дожив лише один:
Бабак степовий є в Україні мисливським видом.
Бабаків в усіх частинах родового ареалу завжди промишляли і промишляють заради м'яса, жиру і хутра. Найціннішим є бабаковий жир, який, як у всіх зимосплячих ссавців (також напр. борсук, ведмідь), має лікувальні властивості.
Розвиток, нарівні з промислом і полюванням, спортивного полювання на бабаків та інших дрібних тварин, так званий «вармінтинг» (наприклад, [2]), тобто демонстрація технічних характеристик нарізної зброї на живих мішенях [3] [4], є нічим не виправданою «розвагою», оскільки поранені тварини часто встигають піти в нору і там гинуть.
Полювання-змагання організовуються також підпільно: варвари-мисливці сідають на стільці на високій кручі та з нарізних рушниць з оптичним прицілом наввипередки вбивають бабаків, які вилазять з нір з відстані у сотні метрів. Колись бабаків було значно більше. Жителі сіл, прилеглих до Двурічанського національного парку, кажуть, що сьогодні бабаків лишилось хіба що десята частина від того, що було 10-15 років тому. Тисячі бабаків потрапляють до браконьєрських петель. Обережний звір є дуже ласою здобиччю для браконьєра: у нього смачне м'ясо, гарне хутро і дорогий товар чорного ринку — бабачий жир. Літр жиру, який можна натопити з одного бабака, коштує до 1600 гривень. Злочинним полюванням займаються як правило не місцеві жителі, а приїжджі — ті, хто працює для налагодженого ринку бабачого жиру. Наслідки цього трагічні — за роки незалежності України чисельність бабака катастрофічно зменшилась. Найменшою вона була у 2011 році. З 2012 року його популяція почала відновлювати чисельність[3].
Бабаки завжди були символом степових просторів. Бабак степовий є на гербі Луганщини та гербі Міловського району цієї області[5], на території якої розташовані найбільші популяції цього виду мисливських звірів в Україні[6]. Також він присутній на гербах Куп'янська, Великого Бурлука та Мілового[4]
Бабак на гербі Луганщини
Бабак на гербі Міловського району
Бабак на золотій монеті України (2 грн.)
Бабак став прообразом степових кам'яних баб[7] [8], які стоять на степу зі скіфських та половецьких часів. Олжас Сулейменов, розглядаючи докладно такі питання, у своїй книжці «Аз и Я» з численними етимологічними розвідками пише: «Первыми материалистами, складывавшими погребальный обряд из наблюдений за смертью природы. Человек — дитя природы — уподоблялся другим ее сынам. Поиск бессмертия привел его к мысли спасительной: смерть это сон. Старость это осень. Засыпает сурок в норе, набив ее припасами. Раскапывая зимой норы, древний брат мой видел сурка, свернувшегося клубком в земном жилище, усыпанном зернами. Пригреет солнце, и выходит сурок, похудевший, заспанный — живой. Эти наблюдения над жизнью и смертью растений и животных (в особенности землеройных) легли в основу важного обряда: „уснувшего“ человека отныне клали в „нору“, в позе спящего сурка и посыпали зерном или багрово-желтой охрой, краской осени. … Люди разного происхождения и погребались по разным обрядам. Дети земли — как сурки в норе (скрюченность, охра, зерна. Для них цвета траура — багрово-жёлтый). Дети неба, как угасшее солнце. Цвет их траура — чёрный.» [9]. (також щодо тюркських «сурок» та Сури" див. Ю. Е. Березкин. Тематическая классификация и распределение фольклорно-мифологических мотивов по ареалам Як і «сура»/«сурок», слова «баба»/«бабак» — тюркського походження, і пов'язані як з віруваннями і пращурами, з одного боку, так і степовими мешканцями, які схоронювалися під землю і здаля нагадували силуети людей, з іншого боку. Аналізуючи пам'ятки у формі кам'яних баб, Селейменов також зазначає: «Що відрізняє головну ідею Тенгріанства від ідей пізніших релігій? Віра в буквальне воскресіння, у продовження життя на землі в тому ж образі людському. Пройдеш через сон і прокинешся 1) як бабак і трава (якщо ти син землі), 2) як сонце (якщо ти син Неба).» [http://www.litru.ru/br/?b=92624&p=59.
Такі статуї тепер зберігаються в багатьох музеях і колекціях статуй просто неба, зокрема біля Історичного музею в Києві, біля Харківського, Луганського і Донецького університетів.
Скіфське каменерізне мистецтво
Хронологія половецького каменерізного мистецтва
Половецька баба (Харків)
Парк-музей половецьких баб (Луганськ)
Л. Бетховен написав пісню «Бабак» («Marmotte», op. 52 № 7) на слова Гете, що закріпилася у навчальному репертуарі музичних шкіл і стала широко відомою як фортепіанна п'єса. Героєм цієї пісні є один з тих жебраків, що приручали собі цих гризунів і ходили жебрати разом із ними. Українською мовою романс перекладали М. Рильський[5][6] та Ю.Отрошенко[7]
Бабака згадують на свято святої Явдохи (14 березня). У цей день прокидався бабак, свистів тричі, перевертався на інший бік і спав аж до Благовіщення. Давні українці виходили в поля, щоб почути його свист.
