Der Große Schneckenegel (Glossiphonia complanata) ist eine Art aus der Familie der Plattegel (Glossiphoniidae), die vorwiegend bei Wasserschnecken, aber auch Ringelwürmern, Insektenlarven, Flohkrebsen und Wasserasseln Blut saugt.
Der knorpelig-feste und stark abgeflachte Körper des Großen Schneckenegels wird bis zu drei Zentimeter lang und maximal einen Zentimeter breit. Er besitzt drei Augenpaare, die hintereinander liegen und manchmal teilweise miteinander verschmolzen sein können. Der Rücken ist variabel bräunlich oder grünlich gefärbt und weist sechs Längsleisten mit gelben Warzen auf jedem dritten Ringel auf. Der vordere Saugnapf ist im Vergleich zum hinteren sehr klein. Bei Gefahr oder Beunruhigung rollt sich das Tier kugelförmig zusammen.
Der Lebensraum des Großen Schneckenegels sind stehende und fließende Gewässer aller Art. Er ist meist unter Steinen oder an Wasserpflanzen zu finden. Das Verbreitungsgebiet der überall häufigen Art umfasst Europa, Asien und Nordamerika. Der Saprobienindex für diese Art beträgt 2,2.[1]
Der Große Schneckenegel saugt hauptsächlich an Schnecken und Würmern, darunter die Wasserschnecken Potamopyrgus antipodarum und Radix peregra sowie Wenigborster der Gattung Tubifex. Seltener dienen auch weichhäutige Larven von Insekten, beispielsweise Mücken (darunter Zuckmücken der Gattung Chironomus), sowie Wasserasseln (Asellus aquaticus) zur Ernährung. Der Saugrüssel wird in den Weichkörper der Beute gebohrt. Während im Winter Insektenlarven und Krebstiere einen höheren Anteil der Nahrung bilden, machen im Sommer Schnecken und Wenigborster den Großteil der Beutetiere aus. Im Vergleich zu Helobdella stagnalis frisst Glossiphonia complanata mehr Schnecken und Wasserasseln, aber weniger Zuckmückenlarven. Je nach Größe der Beute und Anzahl der saugenden Egel wird das Opfer nur angesaugt oder vollständig ausgesaugt, so dass der Große Schneckenegel sowohl als Parasit als auch als Prädator eingeordnet werden kann.[2][3]
Schneckenegel schwimmen nicht, sondern bewegen sich mit ihren beiden Saugnäpfen auf dem Untergrund vorwärts.
Der Große Schneckenegel ist wie alle Egel ein Zwitter, bei dem sich zwei Individuen gegenseitig begatten. Die Paarung findet typischerweise Anfang März statt, wobei Pseudospermatophoren an den jeweiligen Sexualpartner angeheftet werden. Etwa eine Woche später bildet jeder Partner 3 bis 4 Kokons, in die jeweils 2 bis 30 große, dotterreiche Eier mit einer durchsichtigen Hülle gelegt werden. Das Clitellum schwillt unmittelbar vor der Eiablage durch die Eier an, während die Clitellardrüsen im Bereich der weiblichen Geschlechtsöffnung die Kokonhülle bilden.
Die Art betreibt Brutpflege, indem das Muttertier den auf einer Unterlage befestigten Eikokon mit seinem Körper abschirmt und diesem Frischwasser zufächelt. Ungeschützte Eier beziehungsweise Kokons werden von Wasserschnecken gefressen. Das Muttertier schleudert angreifende Schnecken davon, denen es nur selten gelingt, einer Mutter die Eier wegzufressen.
Wenige Tage nach der Eiablage schlüpfen etwa 1 mm lange Larven, die nach etwa einer Woche die Gestalt junger Egel annehmen. Die etwa 30 bis 40 Jungtiere heften sich gleich nach dem Schlupf an den Bauch der sich nun erst mit ihren Saugnäpfen wieder vom Brutplatz lösenden Mutter. Weitere 2 bis 3 Wochen später verlassen die nunmehr etwa 2 mm langen jungen Egel ihre Mutter. Soweit beobachtet, ist ihre erste Beute stets ein ausgewachsener Egel, beispielsweise Erpobdella octoculata, den sie als Gruppe vollständig aussaugen. Später überwiegen dagegen Schnecken als Nahrungsquelle. Das Muttertier beginnt erst nach Abschluss der Brutpflege, die von der Eiablage an etwa 5 bis 6 Wochen dauert, wieder zu fressen.
Beim verwandten und oft vergesellschaftet vorkommenden Kleinen Schneckenegel (Alboglossiphonia heteroclita) wird dagegen bereits der Eikokon am Bauch des Muttertieres angeklebt und mitgeführt, so dass dieses auch in dieser Zeit und später gemeinsam mit den Jungtieren frisst. Diese Art ist deutlich kleiner und hellgelb- oder hellgrau-durchscheinend.
Der Große Schneckenegel (Glossiphonia complanata) ist eine Art aus der Familie der Plattegel (Glossiphoniidae), die vorwiegend bei Wasserschnecken, aber auch Ringelwürmern, Insektenlarven, Flohkrebsen und Wasserasseln Blut saugt.
Harilik lamekaan ehk iil (Glossiphonia complanata) on lamekaanlaste (Glossiphoniidae) sugukonda kuuluv röövtoiduline kaani liik[1].
Harilik lamekaan on 6 silmaga 25-30 mm pikkuse lameda, piklikmunajas, kõva kahvatusrohelise või helepruunil taustal kollase laigulise kehaga[1]. Selgrootutest toituval, pms. tigudest, kaan on Euroopas üks tavalisemaid ja levinumaid liike, Eestis harilik[1].
Harilik lamekaan ehk iil (Glossiphonia complanata) on lamekaanlaste (Glossiphoniidae) sugukonda kuuluv röövtoiduline kaani liik.
Harilik lamekaan on 6 silmaga 25-30 mm pikkuse lameda, piklikmunajas, kõva kahvatusrohelise või helepruunil taustal kollase laigulise kehaga. Selgrootutest toituval, pms. tigudest, kaan on Euroopas üks tavalisemaid ja levinumaid liike, Eestis harilik.
De brede bloedzuiger (Glossiphonia complanata) is een ringworm uit de familie van de Glossiphoniidae.[1] De wetenschappelijke naam van de soort is voor het eerst geldig gepubliceerd in 1758 door Linnaeus.
Bronnen, noten en/of referenties
Glossiphonia complanata é uma espécie de anelídeo pertencente à família Glossiphoniidae.[1]
A autoridade científica da espécie é Linnaeus, tendo sido descrita no ano de 1758.
Trata-se de uma espécie presente no território português, incluindo a sua zona económica exclusiva.
Glossiphonia complanata é uma espécie de anelídeo pertencente à família Glossiphoniidae.
A autoridade científica da espécie é Linnaeus, tendo sido descrita no ano de 1758.
Trata-se de uma espécie presente no território português, incluindo a sua zona económica exclusiva.
Загальна довжина становить 15—30 мм, завширшки 10 мм. Має 3 пари очей, що лежать одні за одними, інколи злиті між собою. Тіло у передній частині доволі широке (особливо спереду, біля очей), звужується поступово до задньої частини. На спинній стороні 3 пари поздовжніх рядів сосочков, з яких серединні розвинені краще інших. Передня присоска дуже потужна. «Хобіток» являє собою своєрідну трубку, що ховається у роті. черевна сторона ложкоподібно увігнута.
Забарвлення зеленувато-бурого або оливково-бурого, дуже мінливе, іноді досить строкате. Має малюнок зі світлих цяток на сосочках, що дає враження поперечної смугастості тіла.
Зустрічається в озерах, ставках, зрідка серед мулистого субстрату. Доросла п'явка надзвичайно «ледача» й багато часу нерухомо лежить, присмоктавшись до підводних предметів і до широколистих рослин. Вона не може плавати, а лише повзає водними рослинами та іншими предметами. Зачіпляється до субстрату почергово передньою і задньою присосками. Якщо відірвати цю п'явку від субстрату, то впавши на дно, вона згортається кільцем або в кульку, на зразок їжака. Також може здійснювати коливальні — «дихальні» рухи. Маскується завдяки своєму забарвленню й нерухомості, нерідко вкривається частками мулу. Дихання здійснюється безпосередньо через шкіру.
Полює із засідки. Живиться кров'ю різних молюсків — брюхоногих і м'якотілих (Bithynia tentaculata, Lymnaea stagnalis, Physa fontinalis, Physa heterostropha, Planorbarius corneus, Planorbis vortex, Potamopyrgus jenkinsi, Pisidium, Sphaerium), які нерідко після її нападу гинуть у результаті втрати крові або закупорки дихального отвору. Рідше равликова п'явка нападає на личинок комах і черв'яків. В свою чергу равликова п'явка служить їжею рибам, водоплавним птахам і ссавцям. Є остаточними господарем для деяких паразитів, насамперед трипаноса.
Розмножується двічі: наприкінці першого і другого року життя. Відкладає до 120 яєць, по 20 у кожному з 6 коконів. Кокони кріпляться до рослин або каміння. Інкубаційний період триває 40 діб. Після появи дитинчат, вони прикріплюються до тіла п'явки-матері, яких та охороняє. Після другої кладки яєць п'явки зазвичай гинуть, лише деякі з них можуть доживати до 3-річного віку. Присмоктуючись до субстрату, п'явка прикриває яйця своїм широким пласким тілом. Якщо її потурбують, то вона згортається, замикаючи купу яєць. Деякий час піклуються про молодь, яка згодом починає живиться самостійно: спочатку на інших п'явках (Erpobdella octoculata, Dina lineata, Trocheta subviridis, Trocheta bykowskii, Hirudo medicinalis, Haemopis sanguisuga, Hemiclepsis marginata, Placobdella costata), а згодом переходять на молюсків.
Тривалість життя 2—3 роки.
Мешкає у Північній Америці, Європі та Азії.
Шестиглазая клепсина уплощённая или улитковая клепсина (Glossiphonia complanata L.) - это вид клепсин (сем. Glossiphoniidae) из подкласса (или класса) Пиявки (Hirudinea).
Glossiphonia complanata - довольно крупная клепсина, в длину достигает 3-4 см. Поверхность тела неровная, на спине 6 (реже 8) рядов сосочков, выраженных в различной степени. Окраска коричнево-бежевая. На переднем конце тела 6 глаз, сгруппированных в три пары. Расстояние между глазами во всех парах одинаково, что отличает шестиглазую клепсину уплощённую от белой клепсины разнопоясковой (Alboglossiphonia heteroclita). Тело сильно сократимое. Как и другие представители семейства, не умеет плавать, перемещается исключительно за счёт совершения ползательных локомоций (т. н. "пиявочный шаг").
Шестиглазая клепсина уплощённая малоподвижна, большую часть жизни проводит на дне водоёмов под камнями или древесным мусором. Относится к β-мезосапробным видам, хуже многих других клепсин переносит понижение уровня кислорода. Питается, высасывая кровь и соки брюхоногих моллюсков. Молодняк может питаться на малых ложноконских пиявках (род Erpobdella).
Шестиглазая клепсина уплощённая - палеоарктический вид, в Евразии встречается практически повсеместно, кроме северных широт.
Шестиглазая клепсина уплощённая или улитковая клепсина (Glossiphonia complanata L.) - это вид клепсин (сем. Glossiphoniidae) из подкласса (или класса) Пиявки (Hirudinea).
扁舌蛭（学名：Glossiphonia complanata）为舌蛭科舌蛭属的动物，俗名腹平扁蛭、扁蛭。分布于亚洲、美洲、欧洲以及中国大陆的黑龙江、吉林、辽宁、内蒙古、河北、山东、江苏、浙江、江西、湖北、湖南、四川、新疆等地，常栖息于湖泊、池塘以及河川等流动水体里、主要附着于水中石块或水草上以及也见于两栖类以及螺类体上。该物种的模式产地在欧洲。[1]
这是一篇與环节动物门相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
.jpeg)
