Жуки середніх та великих (до 20 мм у довжину) розмірів. Головні ознаки[2]:
Забарвлення верхньої частини тіла — білих, сірих, жовтуватих та коричневих тонів, часто-густо візеручасте, з плям та смужок; утворене лусочками, волосками і пилковидним наліо[3].
Усі ліксини рослинноїдні. Місця їх мешкання пов'язані з трав'янистими, рідше — дерев'янистими рослинами, якими вони харчуються. Здебільшого це рослини з родин амарантових (Amaranthaceae), айстрових (Asteraceae), капустяних (Brassicaceae), селерових (Apiaceae). За харчовою спеціалізацією більшість ліксин є широкими олігофагами. За місцем розвитку преімагінальних стадій (яйце, личинка, лялечка) ліксини поділяються на три групи:
Як правило, самка для відкладання яйця вигризає заглиблення у рослинній поверхні. Личинки деяких видів, розвиваючись у стеблі або корені, утворюють аномальне розростання рослинних тканин — гал[5]. Усі ліксини української фауни дають одне покоління на рік. Зимують звичайно імаго, причому поза межами кормової рослини — у верхньому шарі ґрунту, підстилці, попід камінням[6]. Основні природні регулятори чисельності ліксин — низка видів паразитичних комах та деякі кліщі[7], вплив хижаків набагато менш відчутний[8].
Описано понад 1250 рецентних видів ліксин та близько 100 видів, які вимерли у минулі геологічні епохи. Більша частина сучасних ліксин мешкає у Палеарктиці (близько 800 видів), помітно менше їх у Афротропіці (~250), Неарктиці (~130), Неотропіці (~90) Індо-Малайській області (~50), Австралійської области (~20)[9]. В Україні мешкає понад 90 видів ліксин, кількість видів в локальних фаунах України, як і в Палеарктиці в цілому, зменшується у напрямку «південь→північ»[10]. На поширення й чисельність ліксин впливає діяльність людини[11]. Через її негативний вплив два види ліксин занесено до Червоної книги України[12].
Спираючись на сучасне географічне поширення ліксин та їх кормові зв'язки, вважають, що група виникла в Євразії, на теренах суходолу, який утворювався внаслідок зменшення площі первісного океану Тетісу. Формування групи відбувалося в аридних умовах пустель Давнього Середземномор'я. Звідси йшло розселення пра-ліксин суходолом, причому одночасно із цим процесом тривало формоутворення[13][14].
В екосистемах ліксини є суттєвою ланкою кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки, конкуренти інших рослиноїдних тварин. Вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів.
Окремі види ліксин завдають економічно відчутної шкоди сільському господарству (буряковий довгоносик) та піскозакріплювальним насадженням[15]. Проте більшість видів у цьому відношенні нейтральні либонь можуть становити хіба що потенційну загрозу для культивованих рослин. Деякі ліксини використовувались або випробовувались як гербіфаги — винищувачі бур'янів.
Вагомий внесок у вивчення ліксин зроблений радянським ентомологом М. Є. Тер-Мінасян.
Описано приблизно 1500 видів і 100 родів ліксин. Їх усіх поділяють на дві триби: Cleonini та Lixini.
Lixinae Schönherr, 1823
Трибы
Lixinae (= Cleoninae Schönherr, 1826) — подсемейство жуков-долгоносиков. Ряд исследователей[1] включают трибы подсемейства в подсемейство Molytinae.
Подсемейство насчитывает свыше 1300 видов, распространённых практически повсеместно и хорошо представленных в Палеарктике, особенно в южных районах — в тропической и Южной Африке, на Индостане и в Индокитае.
Между трибами имеются отличия в питании: Rhinocyllini и Lixini питаются соцветиями и стеблями растений (причём, Rhinocyllini — олигофаги на сложноцветных, а триба Lixini — полифаги), Cleonini — корнями растений, в основном, из семейств астровых и маревых[2].
Lixinae (= Cleoninae Schönherr, 1826) — подсемейство жуков-долгоносиков. Ряд исследователей включают трибы подсемейства в подсемейство Molytinae.
Подсемейство насчитывает свыше 1300 видов, распространённых практически повсеместно и хорошо представленных в Палеарктике, особенно в южных районах — в тропической и Южной Африке, на Индостане и в Индокитае.
Между трибами имеются отличия в питании: Rhinocyllini и Lixini питаются соцветиями и стеблями растений (причём, Rhinocyllini — олигофаги на сложноцветных, а триба Lixini — полифаги), Cleonini — корнями растений, в основном, из семейств астровых и маревых.
