Як правило, віверові — це невеликі стрункі тварини з короткими ногами і довгим хвостом, що живуть на деревах. Своїм виглядом багато віверових нагадують куницевих або котових. Довжина тіла варіює від 30 до 98 см, хвоста — 12–90 см, маса від 1 до 15 кг. Тулуб витягнутий, мускулистий і гнучкий. Довжина хвоста у багатьох видів дорівнює довжині тіла. У бінтуронгів хвіст хапальний. Шия середньої довжини, голова невелика з подовженою, загостреною мордочкою. Вуха невисокі і широко розставлені. Очі досить великі. Кінцівки п'ятипалі, пальцеходячі або стопоходячі.
Волосяний покрив низький, досить грубий. Переважає буре забарвлення зі строкатими візерунками, що складаються зі смуг і плям. Хвіст часто має кільчастий малюнок. У деяких видів (цівета, вівера, цівета мала) є особливі залози, розташовані в анальній області та виділяють пахучий секрет — мускус. Зубна формула: 3/3, 1/1, 3–4/3–4, 1–2/1–2 = 32–40.
Зустрічаються переважно в лісах, заростях чагарнику і високої трави. Активні вночі, вдень ховаються в дуплах дерев, печерах, рідше в норах, звичайно займаючи чужі. Деякі живуть в будівлях людини. Зустрічаються поодинці або парами. Найкраще з усіх хижих лазять по деревах, деякі види проводять на них більшу частину свого життя. Представники виду цівета видрова — напівводні. За типом харчування більшість віверових всеїдні. В їх раціоні присутня як тваринна так і рослинна їжа: різні дрібні хребетні і безхребетні (черв'яки, ракоподібні, молюски), плоди, горіхи, цибулини. Деякі види поїдають падло. Органи чуття добре розвинені.
У цілому, біологія та екологія окремих видів вивчені слабко.
У більшості видів сезонність у розмноженні відсутня. Вагітність триває 60–81 днів. У приплоді від 1 до 6 сліпих, але покритих шерстю дитинчат. У деяких видів на рік буває 2 вагітності. Тривалість життя у віверових — 5–15 років.
Віверові поширені в тропіках Старого Світу: у Південній Європі (Піренейський півострів), Африці, на Мадагаскарі, в Середземномор'ї і в Південній та Південно-Східної Азії, включаючи Індонезію та Філіппіни. Цівета гімалайська була акліматизована в Японії.
З цією групою ссавців пов'язана назва «єнот», яка з часом поширилася на інші морфологічно близькі групи хижих ссавців, у тому числі з визнаних тепер окремими родин — Ракунові (Procyonidae) та Псові (Canidae). За тлумачними словниками вихідним таксоном був вид Генета (Viverra genetta) (словник Даля [1]). За словником Ушакова [2]: «Енот, енота, м. (новолатин. geneta).
Після переключення уваги дослідників з африканської фауни на американську розуміння обсягу «єнотів» (вівер) розширили. Африканських віверових (зокрема й типових «єнотів» роду Генета (Genetta), а також Бінтуронга (Arctictis binturong) та ін.) стали об'єднувати з американськими «єнотами» — ракунами, ракоїдами, носухами та ін. на підставі їхньої зовнішньої схожості в одну родину «єнотових» = «віверових». Тепер це лише історичний факт, і американських «єнотів» тепер розглядають як окрему родину — Ракунові (Procyonidae) [3].
У сучасній українській мові назва «єнот», попри своє походження, застосовується лише до представників родів Procyon (рідше — до інших представників родини Procyonidae) та Nyctereutes, жоден з яких до родини віверових не належить.
За монографією «Види ссавців світу», 2005 [4] родина включає 4 підродини, 15 родів, 35 видів. Згодом на основі філогенетичних експериментів, генетичного складу та морфогенетики було описано чи підтверджено 3 види: Paradoxurus aureus, Paradoxurus montanus, Paradoxurus stenocephalus[3]: