Die Kleine Moschusschildkröte (Sternotherus minor) ist eine kleine, Süßgewässer bewohnende Schildkrötenart.
Der Carapax ist hellbraun bis dunkelbraun gefärbt und besitzt dunkle Flecken- und Strichzeichnungen. Die einzelnen Carapaxschilde werden von schwarzen Streifen umsäumt. Es sind drei Kiele erkennbar, wobei die beiden seitlichen Kiele mit zunehmendem Alter verschwinden. Das Plastron ist nur klein ausgebildet, wobei die Farbe von gelb, orange bis ins Rosafarbene reichen kann, die Nähte aus Bindegewebe sind besonders hervorgehoben.
Der Kopf zeigt eine graubraune Färbung mit schwarzen Punkt- oder Strichmuster. Andere Weichteile haben ähnlich wie der Kopf ein schwarzes Punktmuster, jedoch keine Streifen. Am Kinn befinden sich ein Paar Barteln.
Die Kleine Moschusschildkröte kann eine Größe von 7,5 bis 14,5 cm erreichen, wobei beide Geschlechter etwa gleich groß sind. Somit erreicht die Art trotz des Namens eine ähnliche Größe wie die Gewöhnliche Moschusschildkröte. Männchen erreichen die Geschlechtsreife mit etwa 5 bis 11 Jahren und Weibchen mit ungefähr 8–12 Jahren.
Die Kleine Moschusschildkröte ist eine stark aquatile Art, welche das Gewässer nur selten zum Sonnenbaden verlässt. Dabei werden umgefallene Bäume oder Äste als Sonnplatz genutzt, die Art klettert sehr gut. Die Tiere aus dem südlichen Verbreitungsgebiet sind das ganze Jahr aktiv, die nördlichen Vorkommen vollziehen während des Winters zwischen Dezember und Februar eine Winterstarre. Die Art ist den ganzen Tag aktiv, wobei die Hauptaktivität auf die Morgenstunden fällt. Sie ernährt sich vor allem von Schnecken, Wasserinsekten, Amphibien aber auch Aas. In geringem Maße wird auch Pflanzliches aufgenommen. Durch die stärkeren Kiefer ist die Kleine Moschusschildkröte im Vergleich zur Gewöhnlichen Moschusschildkröte etwas besser an das Zerbrechen von Schnecken und Muscheln angepasst.
Die Fortpflanzungszeit liegt im Schwerpunkt im Zeitraum von März bis April und September bis November. Somit können pro Saison 2–5 Gelege abgesetzt werden. Die Gelege umfassen meistens 1–5 Eier. Unter natürlichen Bedingungen dauert die Inkubationszeit 61–119 Tage.
Den deutschen Namen Moschusschildkröte verdankt die Schildkröte ihren Moschusdrüsen, mit Hilfe derer sie ein stark riechendes Sekret absondern kann, um Fressfeinde zu vertreiben.
Die Art ist in den südlichen USA verbreitet. Das besiedelte Areal erstreckt sich vom südwestlichen Virginia, Ost-Tennessee und Ost-Georgia über Zentral-Florida bis zum Pearl River.
Besiedelt werden alle möglichen Arten von Süßgewässern wie Seen, Teiche, Sumpfgewässer, Tümpel, Flüsse, und Bäche, wobei langsam fließende Gewässer mit sandigem Boden favorisiert werden. Bevorzugt hält sich die Art in Flachwasserbereichen auf, wurde aber auch schon in Tiefen von fünf Metern angetroffen.
Heute werden 2 Unterarten unterschieden. Früher wurde noch Sternotherus depressus zu den Unterarten gezählt, welche heute jedoch als eigene Art angesehen wird.
Die Weichteile der Nominatform sind graubraun gefärbt und besitzen ein schwarzes Punktmuster. Das Plastron ist rosa bis weißlich gefärbt. Die Jungtiere besitzen drei Kiele.
Die Unterart bevorzugt im Vergleich zur Sternotherus minor peltifer eher stehende Gewässer.
Die Weichteile der Unterart sind graubraun und besitzen ein schwarzes Streifenmuster. Das Plastron ist orange. Die Jungtiere besitzen nur einen Kiel. S. m. peltifer hat im Vergleich zur Nominatform einen schlankeren Körperbau. Die maximale Größe beträgt 10–12 cm.
Die Unterart bevorzugt eher fließende Gewässer und ist deutlich weniger aggressiv als die Nominatform.
Die Haltung ist vergleichbar mit der der Gewöhnlichen Moschusschildkröte. Es ist eine leicht zu haltende Art, welche auch im adulten Alter mit einem Becken unter 200 Litern auskommt. Durch die im Vergleich zu anderen Arten geringe Schwimmfähigkeit sollte auf ein gut strukturiertes Becken mit Versteckmöglichkeiten geachtet werden. Nach einer Eingewöhnungszeit kommt sie auch mit einem höheren Wasserstand zurecht, es sollten aber immer Aufstiegsmöglichkeiten vorhanden sein, damit die Wasseroberfläche auch kletternd erreicht werden kann. Die Nahrung besteht hauptsächlich aus tierischen Anteilen, wobei einige Exemplare aber auch auf pflanzliche Kost zurückgreifen. Dabei stehen Schnecken, Muscheln, Fisch, Mückenlarven und verschiedene Insekten auf dem Speiseplan. Die Tiere sind sehr unverträglich untereinander und zu anderen Arten, weshalb nur eine Einzelhaltung in Betracht kommt.
Die Kleine Moschusschildkröte (Sternotherus minor) ist eine kleine, Süßgewässer bewohnende Schildkrötenart.
The loggerhead musk turtle (Sternotherus minor) is a species of turtle in the family Kinosternidae. This turtle has a large head which has a light-colored background with dark spots or stripes present on the head and neck.[2] The average size of an adult loggerhead musk turtle is about 3–5 in (7.6–12.7 cm) in straight carapace length.[2]
The species is native to the southern United States, being found in rivers, wetlands, and streams in the states of Alabama, Florida, and Georgia.[3][4][5] The diet of an adult loggerhead musk turtles consists mostly of clams and snails.[6][7]
As of 2016 the conservation status of the loggerhead musk turtle is "Least Concern", and its common threats include habitat loss and human interactions such as car or boating accidents.[4]
The loggerhead musk turtle gets its common name from its unusually large head, compared to the common musk turtle (Sternotherus odoratus).[8] Its head has a light-colored background with dark spots/stripes. Hatchlings are about 1 inch (2.5 cm) in straight carapace length and grow up to around 3 to 5 inches (about 8 to 13 cm) by adulthood.[2][9] Juveniles have three keels on the carapace that usually disappear by adulthood.[2][9] The loggerhead musk turtle has barbels present on the chin only, not on the throat.[8][2]
S. minor is found in freshwaters of Alabama, Florida, and Georgia.[3][4]It occurs in the Ogeechee, Altamaha, and Apalachicola river systems.[9][10] It shares parts of its range in southeast Alabama, west Florida, and west Georgia with the stripeneck musk turtle (Sternotherus peltifer), and both species can be found in rivers such as the Choctawhatchee and Perdido.[9][10]
S. minor lives in clean freshwater habitats such as springs, streams, runs, wetlands, ponds, and rivers.[5][4]
The diet of the loggerhead musk turtle changes as it grows. Younger turtles have a more varied diet, eating insects, snails, crayfish, and clams while adults eat mostly snails and clams since adults are larger.[6][7]
The loggerhead musk turtle forages in streams with sandy or vegetated bottoms with varying speeds of currents.[7] It spends most of its time in the water with less time spent basking out in the sun than is observed in other species.[11]
S. minor is oviparous.[5] Between August and June, females can lay up to five clutches with one to four eggs per clutch.[11][12] Larger females tend to have larger eggs and more eggs per clutch.[11] Females lay their eggs on the shore, in holes 8–15 cm (3.1–5.9 in) deep.[11] Hatchlings typically have a carapace length of 2.47 cm (0.97 in).[11]
In the wild, mating takes place underwater in shaded areas.[12] Males exhibit several different behaviors during the mating process including: cloacal sniffing, bridge sniffing, mounting, following the female, biting, moving the head from one side to the other, and interlocking of tails.[13]
The IUCN has listed the loggerhead musk turtle as an animal of least concern.[4]
Some common threats to this turtle include habitat loss, negative interactions with humans, such as being killed by cars or boats or dying after biting fish hooks, and indirect threats such as threats to their food sources.[4] While this turtle is vulnerable to habitat loss, many waterways within its range are protected by Florida state law. Florida list it as a protected species.[4]
.jpg)
{{cite journal}}: Cite journal requires |journal= (help) The loggerhead musk turtle (Sternotherus minor) is a species of turtle in the family Kinosternidae. This turtle has a large head which has a light-colored background with dark spots or stripes present on the head and neck. The average size of an adult loggerhead musk turtle is about 3–5 in (7.6–12.7 cm) in straight carapace length.
The species is native to the southern United States, being found in rivers, wetlands, and streams in the states of Alabama, Florida, and Georgia. The diet of an adult loggerhead musk turtles consists mostly of clams and snails.
As of 2016 the conservation status of the loggerhead musk turtle is "Least Concern", and its common threats include habitat loss and human interactions such as car or boating accidents.
Sternotherus minor es una especie de tortuga de la familia Kinosternidae de Estados Unidos.
Se encuentra en los estados de Florida, Georgia, Misisipi, Luisiana y Tennessee.
Recibe su nombre por su cabeza inusualmente grande, en comparación con Sternotherus odoratus. Los adultos pueden medir 13.8 cm (5.3 pulgadas) de longitud de caparazón. Las barbillas están presentes en la barbilla, no sobre la garganta.
Viven en hábitats con agua limpia.
Sternotherus minor es una especie de tortuga de la familia Kinosternidae de Estados Unidos.
Sternotherus minor Sternotherus generoko animalia da. Narrastien barruko Kinosternidae familian sailkatuta dago.
Sternotherus minor Sternotherus generoko animalia da. Narrastien barruko Kinosternidae familian sailkatuta dago.
Sternotherus minor est une espèce de tortues de la famille des Kinosternidae[1].
Cette espèce est endémique des États-Unis. Elle se rencontre en Alabama, en Floride, en Géorgie, au Kentucky, en Louisiane, au Mississippi, au Tennessee et en Virginie[1].
Selon TFTSG (22 juin 2011)[2] :
Sternotherus minor est une espèce de tortues de la famille des Kinosternidae.
La tartaruga del muschio capogrosso (Sternotherus minor (Agassiz, 1857)) è una tartaruga endemica degli Stati Uniti.
Prende il suo nome comune dal capo relativamente grosso rispetto al corpo se confrontato ad altre specie come Sternotherus odoratus. Il carapace degli adulti può essere lungo da 8 a 13 cm.
Vive nelle paludi e nei fiumi. Si trova in Florida, Georgia, Mississippi, Louisiana, e Tennessee.
Sono riconosciute due sottospecie di questa tartaruga:
Sternotherus minor minor (Agassiz, 1857)
Sternotherus minor peltifer H.M. Smith & Glass, 1947
La tartaruga del muschio capogrosso (Sternotherus minor (Agassiz, 1857)) è una tartaruga endemica degli Stati Uniti.
De kleine muskusschildpad[1] (Sternotherus minor) is een schildpad uit de familie modder- en muskusschildpadden (Kinosternidae).[2] De soort werd voor het eerst wetenschappelijk beschreven door Louis Agassiz in 1857. Oorspronkelijk werd de wetenschappelijke naam Goniochelys minor gebruikt.
De kleine muskusschildpad bereikt een maximale schildlengte van 10 centimeter. De kleur van de schildpad is grijsgroen, het schild is compact, rond en glad met grote hoornplaten. De kop is opvallend dik en groot, de snuitpunt is spits. De schildrand en buik zijn geel met zwarte vlekken en de huid is groengrijs tot staalgrijs en heeft kleine zwarte vlekjes. De buikschilden zijn iets gekield en mannetjes zijn van vrouwtjes te onderscheiden doordat de mannetjes een langere en dikkere staart en enkele kleine stekeltjes (sporen) aan weerszijden bij de staartbasis hebben, en ze worden ook groter.[3]
De kleine muskusschildpad komt voor in het zuidoosten van de Verenigde Staten. De schildpad is makkelijk te herkennen aan de zeer grote kop en het vrij kleine schild. De schildpad is sterk aan water gebonden en leeft voornamelijk onder water. Ook eten doet hij in het water, het menu bestaat voornamelijk uit slakken en tweekleppigen, die met de zeer krachtige kaken en snavelachtige bek eenvoudig gekraakt worden.
Een beet van de schildpad kan diepe vleeswonden veroorzaken tot zelfs amputatie van vingers. Zoals alle muskusschildpadden kent ook deze soort een stinkende afscheiding die een belager niet snel zal vergeten. Zelfs ongeboren jongen hebben de stinkende stoffen al zodat ze zich direct uit het ei al kunnen verdedigen.
Doordat de schildpad erg klein blijft en niet veel eisen stelt aan zijn omgeving is hij uitermate geschikt om als huisdier te worden gehouden. Een aquarium van 80x40x40 (lxdxh) is ruim voldoende. Doordat de schildpad zelden aan land komt om te zonnen is een warmtelamp overbodig. Ook een lamp met ultraviolet licht is niet noodzakelijk, aangezien de schildpad voornamelijk over de bodem van zijn leefgebied loopt waar weinig zonlicht komt. De watertemperatuur dient rond kamertemperatuur te worden gehouden. Een verwarmingselement kan dus nodig zijn, afhankelijk van de plaats van het verblijf. Het verblijf dient op een plaats te staan waar geen tocht komt, dit kan voor een schildpad fataal zijn. De schildpadden zijn geen goede zwemmers en de waterhoogte mag dus maximaal de lengte van het schild bedragen. Terugkomende kosten voor het houden van een kleine muskusschildpad zijn die van voedsel, elektriciteit en eventuele kosten als de schildpad onverhoopt ziek wordt.
Er worden twee ondersoorten erkend, die verschillen in het uiterlijk en het verspreidingsgebied.
De kleine muskusschildpad (Sternotherus minor) is een schildpad uit de familie modder- en muskusschildpadden (Kinosternidae). De soort werd voor het eerst wetenschappelijk beschreven door Louis Agassiz in 1857. Oorspronkelijk werd de wetenschappelijke naam Goniochelys minor gebruikt.
Загальна довжина карапаксу досягає 8-13,5 см. Голова середнього розміру. Карапакс овальний, у молодих черепах — з 3 поздовжніми гребенями, які поступово зникають з віком. Пластрон маленький з одиночною слабко вираженою зв'язкою—шарніром і з горловим щитком. Сосочки є тільки на підборідді. У самців хвіст широкий, що закінчується шипом, у самиць він тільки досягає краю карапаксу. Лапи мають розвинені плавальні перетинки.
Голова світла, вкрита дрібними коричневими плямами. Верхня сторона панцира (карапакс) коричнево—оливкова. Місця з'єднання щитків більш темні, черепаха може мати темні плями або смуги, що радіально розходяться. Пластрон рожевого або жовтого забарвлення.
Підвиди різняться за забарвлення. У sternotherus minor minor більш чіткі смуги на голові і шиї. Молоді особини на карапаксі мають 3 кіля, які з віком зникають. У sternotherus minor peltifer смуги на голові і шиї відсутні. Молоді особини мають на карапакса тільки 1 кіль, який з віком зникає.
Полюбляє річки, струмки, болота, протоки і непроточні водойми. Зустрічається, головним чином, навколо топляків й повалених дерев у тих місцях, де м'яке мулисте дно. Незважаючи на те, що цей вид полюбляє дрібні водойми (0,5—1,5 м завглибшки), його представників спостерігали на дні мулистої річки на глибині 3-5 метрів. Підвид sternotherus minor peltifer полюбляє струмки і річки, а підвид sternotherus minor minor любить стоячі водойми. Черепаха рідко виходить зі свого рідного водоймища, і не може довго залишатися під прямими сонячними променями. При небезпеці видає різкий мускусний запах. Дуже забіякувата.
У теплих водоймах активна цілий рік, але з просуванням виду на північ, чітко спостерігається період зимівлі. Зазвичай це грудень і лютий. Зимують вони у м'якому дні русла річки або у тріщинах, занурених у воду, під камінням. Також можуть зимувати і у відповідних для цього норах.
Активна вдень. Харчується водяними безхребетними, молюсками, багатоніжками, хробаками, рибою, водною рослинністю. У молодих черепашат можуть бути прояви канібалізму. Молоді тварини віддають перевагу комахам, дорослі — равликам і молюскам, раковини яких розтрощують потужними щелепами.
Самці стають статевозрілими при довжині карапаксу 55—70 мм у віці 4 років. Самиці дозрівають пізніше — у 5—9 років, при довжині карапакса 70—85 мм. Шлюбний період починається у березні—квітні і триває до червня. Відмінно розмножуються і без зимівлі. Максимальна статева активність спостерігається у сонячну погоду весною та влітку. Спарювання може тривати від години до майже доби. Залицяння неагресивне, без травм.
У травні—червні самиця відкладає 1—5 довгастих яйця у твердій шкаралупі розміром 27х15/21, 2—32,8 мм. Тендітна, схожа на порцеляну шкаралупа яєць спочатку прозоро—рожева, але з часом стає білою і непрозорою. Яйця відкладаються в поглиблення у ґрунті, часто біля дерев або повалених стовбурів. За сезон буває від 2 до 4 кладок. Інкубаційний період триває 61—123 діб. Молоді черепахи можуть виділяти мускусний секрет, навіть не встигнувши проклюнуться з яйця. Пластрон у молодих sternotherus minor minor рожево—білий, в той час як у молодих sternotherus minor peltifer він жовто—помаранчевий.
Тривалість життя становить 20—23 років.
Мешкає у США: від південного заходу Вірджинії, сходу Теннессі, південного сходу Алабами і центральної Джорджії до Флориди і басейну р. Перл-Рівер у Міссісіпі.
Sternotherus minor là một loài rùa trong họ Kinosternidae. Loài này được Agassiz mô tả khoa học đầu tiên năm 1857.[1]
Phương tiện liên quan tới Sternotherus depressus tại Wikimedia Commons
Sternotherus minor là một loài rùa trong họ Kinosternidae. Loài này được Agassiz mô tả khoa học đầu tiên năm 1857.
Sternotherus minor (Agassiz, 1857)
Синонимы
Малая мускусная черепаха — некрупная (около 6-10 см.) пресноводная черепаха семейства Иловых черепах. Обитает на территории США от юго-запада Вирджинии, востока Теннеси, юго-востока Алабамы и центральной Джорджии до Флориды.
Включает два подвида, один из подвидов (S. m. depressus) был выделен в отдельный вид Sternotherus depressus.
Карапакс овальный с коричнево-оливковой крапчатой верхней стороной, у молодых животных с тремя ярко выраженными продольными гребнями, исчезающими с возрастом. Подвид S. m. peltifer достигает длины максимум 11,7 см; S. m. minor немного крупнее — 14,5 см.
Пластрон маленький с одиночной связкой-шарниром, с горловым щитком, розовый или желтый. На голове темные полосы. У самцов хвост широкий с колючкой на конце, у самок короткий, не дальше края карапакса.
Населяет разнообразные реки, ручьи, болота, протоки. На севере ареала в зимний период впадают в спячку, зарываясь в ил. Питается беспозвоночными, моллюсками, рыбой.
Продолжительность жизни 20–23 лет.
Самка достигает половой зрелости в возрасте 5–9 лет, самцы — в 4 года. Период спаривания: с марта по июнь, в мае – июне появляются первые кладки. Самка может откладывать яйца до 4-х раз за сезон по 2-3 яйца в кладке.
Яйца до 3 см длиной с прозрачно-розовой скорлупой, белеющей по мере развития эмбриона. Период инкубации — 13—16 недель, в зависимости от температуры.
Длина карапакса вылупившихся черепах составляет 2,2–2,7 см.
Часто разводят в террариумах, вид хорошо размножается в неволе[2].
Малая мускусная черепаха — некрупная (около 6-10 см.) пресноводная черепаха семейства Иловых черепах. Обитает на территории США от юго-запада Вирджинии, востока Теннеси, юго-востока Алабамы и центральной Джорджии до Флориды.
Включает два подвида, один из подвидов (S. m. depressus) был выделен в отдельный вид Sternotherus depressus.
Карапакс овальный с коричнево-оливковой крапчатой верхней стороной, у молодых животных с тремя ярко выраженными продольными гребнями, исчезающими с возрастом. Подвид S. m. peltifer достигает длины максимум 11,7 см; S. m. minor немного крупнее — 14,5 см.
巨頭麝香龜（英语：Loggerhead musk turtle，學名：Sternotherus minor）是小麝香龜屬下的一種龜，原産於美國。
巨頭麝香龜得名自其不尋常的巨大頭部，其成年個體背殼長約8～13厘米（3.1～5.1英寸），其鰓只存在於下頜上。[2]
包括其指名亞種在內，巨頭麝香龜可辨識的亞種共有2種：
Goniochelys minor Agassiz, 1857 Kinosternon minor Iverson, 1989
和名 ヒメニオイガメ 英名 Loggerhead musk turtleヒメニオイガメ（学名：Sternotherus minor）は、ドロガメ科ニオイガメ属に分類されるカメ。
アメリカ合衆国[1]（ジョージア州、フロリダ州北部）[2][3]
アメリカ合衆国（アラバマ州、ジョージア州北西部、テネシー州東部、ミシシッピ州）[3]
最大甲長13.5センチメートル[3]。種小名minorは「より小さい」の意。椎甲板や肋甲板の後部が、後方にある甲板の前部と重なる[3]。背甲の色彩は薄橙色や褐色、黄褐色、暗褐色などで、暗褐色や黒の斑点や筋模様が入る[3]。腹甲には喉甲板がある[3]。腹甲の色彩はピンク色、薄黄色、黄褐色[3]。
最大亜種。背甲はドーム状に盛り上がり、上から見ると細長い楕円形[3]。頭部は大型で、さらに英名（Loggerhead＝馬鹿頭）の通り頭部が巨大化する個体が多い[1][3]。頭部には斑点もしくは大型の斑紋が入る個体が多い[3]。頸部に縦縞が入らない[3]。幼体は椎甲板と肋甲板にキールがあり[1][2]、成長しても椎甲板のキールが残る[3]。孵化直後の幼体は腹甲の色彩がピンクがかった白[3]。
最大甲長12センチメートル[3]。背甲はややドーム状に盛り上がるか扁平で、上から見ると幅広い楕円形[3]。頭部はやや小型で、通常は頭部が巨大化しない[3]。頭部には斑点もしくは虫食い状の斑紋が入る個体が多い[3]。頸部に縦縞が入る[1][3]。幼体は椎甲板にのみキールがあるが[1]、成長に伴い消失する[3]。孵化直後の幼体は腹甲の色彩が黄橙色[3]。
亜種スジクビヒメニオイガメと分布が連続的で分布域の境目では中間型の個体が見られることから、ヒラタニオイガメを亜種とする説もあった[3]。しかし形態や酵素のタンパク質の電気泳動による分子生物学的解析からまれに雑種を形成（分布は連続的だが、分布域の境目に瀑線＜滝＞があり自然下では交雑が起きにくい）するものの中間型の多くは別種に類似した個体とされ別種とする説が有力[3]。
亜種間では形態や生態の差異が大きいため亜種を別種とする説もあるが、分布域の境目では亜種間雑種と思われる中間型の個体が見られることなどから独立種としての分割を認めない説が有力[3]。
河川、湖、河跡湖、湾処、池、湿原などに生息する[3]。基亜種は主に底質が泥や砂、腐食質の止水域や流れの緩やかな流水域を、亜種スジクビヒメニオイガメは主に底質が岩で流れの速い流水域を好む[3]。属内でも比較的流水域に生息する傾向が強い。夏季に高温になると深場の泥中に潜る[3]。12-翌2月の冬季は水中（基亜種は主に水底の堆積物内、亜種スジクビヒメニオイガメは主に岩の割れ目）、フロリダ州中部の個体群は周年活動する[3]。
食性は動物食傾向の強い雑食で、昆虫、節足動物、甲殻類、貝類、動物の死骸、果実、水生植物、藻類などを食べる[3]。基亜種は成長に伴い貝類食傾向が強くなる[3]。飼育下では共食いや他種のカメを捕食した例があり、野生下でも共食いを行う可能性がある[3]。
繁殖形態は卵生。春季から秋季にかけて（特に秋季）、水中で交尾を行う[3]。4-7月に水辺の倒木の下や木の根元などに浅い穴を掘り、1回に1-5個の卵を年に2-5回に分けて産む[3]。オスは甲長5.5-6センチメートル（生後3-9年）、メスは甲長8センチメートル（生後5-9年）で性成熟する[3]。
ペットとして飼育されることがあり、日本にも輸入されている。基亜種の流通量が多く、亜種スジクビヒメニオイガメの流通は少ない[1][3]。亜種スジクビヒメニオイガメがヒラタニオイガメと混同されて流通することもある[3]。性質が荒く協調性に欠け、特にオスはオス同士で激しく争ったりメスや幼体を攻撃するため基本的には単独で飼育する[3]。
.jpg){kind=small}
