Resident breeder, regular passage visitor and winter visitor.
Volwasse voëls is 33–36 cm lang. Hulle het lang pienk bene, 'n lang dun swart snawel en is hoofsaaklik wit met 'n swart hoof en 'n swart rug.
Hulle broei hoofsaaklik in vleie, vlak mere en vlak-damme. Die nes is op oop grond naby water.
Die Rooipootelsie kom voor in die suide en Suid-Ooste van Europa, Sentraal-Asië, Afrika, Australië, Sentraal-Amerika, Suid-Amerika, Hawaii, die Filippyne, Suid-Sentraal Kanada, die Weste en Suid-Ooste van die VSA.
Amerikaanse Black-necked Stilt
Himantopus himantopus
.
La cigüeñuela común[2] (Himantopus himantopus) ye una especie d'ave caradriforme de la familia Recurvirostridae. Ye una ave zancuda de mediu tamañu bastante común zones banzáosas.
Los adultos miden ente 33 y 36 cm. Tien pates llargues de color rosa, el picu fino y llargo y les nales son curties de forma triangular. Ye de color blancu pol banduyu y negru pol envés.
Son migratorios y muévense al océanu cerca de la mariña pel hibiernu. Recueyen el so alimentu del sable, la folla o l'agua, comiendo viermes y pequeños crustáceos vadeando por llamuergues o zones anubiertes.
Cría en banzaos y llagunes pocos fondes, o estanques. El nial ye una taza desnuda na tierra cerca de l'agua. Estes aves añeren de cutiu pequeños grupos. Un interés que tamién se da n'otres especies d'aves ye la estratexa que siguen pa protexer la niarada (los niales construyir nel suelu): cuando un depredador averar a los güevos, asemeyen tener una nala rota pa distrayer l'atención d'atacante y alloñar del nial.
La distribución de les distintes subespecies (especies pa dalgunos) fai que la distribución seya práuticamente mundial.
Conócense cuatro subespecies de Himantopus himantopus, anque la taxonomía del xéneru Himantopus ye revesosa:[ensin referencies]
.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Aves, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. .
La cigüeñuela común (Himantopus himantopus) ye una especie d'ave caradriforme de la familia Recurvirostridae. Ye una ave zancuda de mediu tamañu bastante común zones banzáosas.
Adi caydaqcüllüt (lat. Himantopus himantopus) — Bizdimdiklər fəsiləsinə aid quş növü.
Ar skaseg kof gwenn a zo un evn hirc'harek, Himantopus himantopus an anv skiantel anezhañ.
Diouzh an evnoniourien e vez renket ar skaseg kof gwenn en urzhiad Charadriiformes pe Ciconiiformes.
a vo kavet e Wikimedia Commons.
Ar skaseg kof gwenn a zo un evn hirc'harek, Himantopus himantopus an anv skiantel anezhañ.
El camallarga, camallonga, cames llargues, avisador, xerraire o cames de jonc (Himantopus himantopus),[a] és un ocell que sembla una cigonya en miniatura. Esvelt i d'aspecte fràgil, és nombrós per totes les zones humides dels Països Catalans en la subespècie himantopus.
Es nodreix amb cucs, mol·luscs i insectes.
Vola amb el coll i les potes (que, com el seu nom indica, són d'una llargada desacostumada) estirats.
Els progenitors avisen de la presència d'algun estrany o d'algun perill amb uns xiscles aguts i insistents, raó per la qual al delta de l'Ebre i a zones de les Balears els anomenen avisadors.[2]
Als Països Catalans és estival nidificant regular (arriba durant els mesos de març-abril i emigra a partir del mes d'agost fins a l'octubre) i n'hi ha uns pocs que hivernen, especialment al sud del País Valencià i a les Balears.[3]
Nia en llocs diferents: al delta de l'Ebre, al delta del Llobregat, a l'Empordà i al Segrià. Ho fa en colònies, junt amb altres ocells.
La nidificació té lloc a partir de maig i acaba pel juliol.
Entreteixeix un niu amb herbes i el situa a l'aigua, dolça o salada, de les basses poc fondes, o bé al sòl. A l'abril-maig fa la posta de 3-4 ous, verdosos i clapejats de terrós i negre, que ambdós pares escalfaran durant 25 dies, al terme dels quals encara faltaran 30 dies perquè els pollets volin.[4]
No hi ha consens en la sistemàtica d'aquests ocells. Alguns autors consideren que són en realitat quatre espècies diferents [5] mentre altres els redueixen a una única espècie amb cinc subespècies: [6]
El camallarga, camallonga, cames llargues, avisador, xerraire o cames de jonc (Himantopus himantopus), és un ocell que sembla una cigonya en miniatura. Esvelt i d'aspecte fràgil, és nombrós per totes les zones humides dels Països Catalans en la subespècie himantopus.
Aderyn sy'n byw yn agos i'r traeth ac sy'n perthyn i deulu'r Recurvirostridae ydy'r hirgoes sy'n enw benywaidd; lluosog: hirgoesau (Lladin: Himantopus himantopus; Saesneg: Black-winged Stilt). Mae ei diriogaeth yn cynnwys Asia, Ewrop, Affrica, Awstralia ac America.
Mae ar adegau i'w ganfod ar draethau arfordir Cymru. Ar restr yr Undeb Rhyngwladol dros Gadwraeth Natur (UICN), caiff y rhywogaeth hon ei rhoi yn y dosbarth 'Lleiaf o Bryder' o ran niferoedd, bygythiad a chadwraeth.[1]
Pisila čáponohá (Himantopus himantopus) je velký druh bahňáka z čeledi tenkozobcovitých. Má tenký rovný zobák a velmi dlouhé červenorůžové nohy, jinak je černobíle zbarvená. Bílá je hlava, krk, spodina, kostřec a ocas, černá jsou křídla, hřbet a proměnlivá kresba na hlavě (obvykle větší u samců). Mladí ptáci mají šupinovitou kresbu tmavých per. Hnízdí v oblastech s mělkými vodami (sladkými, brakickými i slanými).[2][3]
Na území České republiky zaletuje jen nepravidelně a zřídka, ojediněle hnízdí. První případy hnízdění byly prokázány v roce 1958, podruhé zahnízdila v roce 1965. Od roku 1997 hnízdí nepravidelně v jižních Čechách. V roce 2001 hnízdily dva páry u Hodonína.[4]
Obrázky, zvuky či videa k tématu pisila čáponohá ve Wikimedia Commons
Pisila čáponohá (Himantopus himantopus) je velký druh bahňáka z čeledi tenkozobcovitých. Má tenký rovný zobák a velmi dlouhé červenorůžové nohy, jinak je černobíle zbarvená. Bílá je hlava, krk, spodina, kostřec a ocas, černá jsou křídla, hřbet a proměnlivá kresba na hlavě (obvykle větší u samců). Mladí ptáci mají šupinovitou kresbu tmavých per. Hnízdí v oblastech s mělkými vodami (sladkými, brakickými i slanými).
Na území České republiky zaletuje jen nepravidelně a zřídka, ojediněle hnízdí. První případy hnízdění byly prokázány v roce 1958, podruhé zahnízdila v roce 1965. Od roku 1997 hnízdí nepravidelně v jižních Čechách. V roce 2001 hnízdily dva páry u Hodonína.
Stylteløber (Himantopus himantopus) er en vadefugl, der ses i Danmark som en sjælden gæst fra det sydlige Europa. Den overvintrer normalt i Afrika nord for ækvator.
Stylteløber har nogle få gange forsøgt at yngle i Danmark, hvilket lykkedes for første gang i Lille Vildmose i 2013.[1] Det nordligst beliggende sted i Europa, hvor stylteløber yngler fast, er Bretagne og Normandiet.
Der Stelzenläufer (Himantopus himantopus) ist eine Vogelart aus der Familie der Säbelschnäbler (Recurvirostridae). In Mitteleuropa ist der Stelzenläufer auf Grund großräumiger Ortswechsel ein vereinzelter und unregelmäßiger Sommergast und gelegentlich auch Brutvogel. Den höchsten mitteleuropäischen Brutbestand gibt es in der ungarischen Tiefebene mit bis zu 400 Brutpaaren.[1] Zu Beginn der 1990er Jahre siedelten sich Stelzenläufer auch wieder am Neusiedlersee an, wo der Bestand 1860 erloschen war.[2]
Auffälligste Merkmale des Stelzenläufers sind seine extrem langen, roten Beine und der schwarze, nadelfeine, gerade und lange Schnabel. Der Stelzenläufer erreicht eine Körperlänge von 33 bis 36 Zentimetern, wovon sechs Zentimeter auf den Schnabel entfallen. Die im Flug 14 bis 17 Zentimeter über die Schwanzspitze hinausgehenden Beine werden nicht zur Körperlänge gezählt. Kopf, Nacken, Unterseite und Oberschwanzdecken sind weiß, der obere Rücken und die Flügelunter- und Oberseite sind schwarz. Der Rücken und die Schultern haben bei adulten Männchen einen grünlichen, bei Weibchen einen bräunlichen Glanz. Bei den Weibchen entsteht so ein deutlicher Kontrast zu den schwarzen Flügeln. Die teilweise schwarze Färbung des Kopfes ist bei Männchen ausgeprägter, jedoch kein zuverlässiges Merkmal zur Geschlechtsbestimmung, da es Überschneidungen in der Ausprägung zwischen den Geschlechtern gibt. Meist haben die Altvögel einen grau angehauchten oder deutlich schwarzen Fleck hinter dem Auge, zudem kann der Hinterkopf und hintere Hals schwarz sein. Im Jugendkleid ist dieser Fleck nicht ausgeprägt, der Hinterkopf ist grau übergehaucht. Die Beine der Jungvögel sind fleischfarben, der Rücken ist deutlich bräunlich und die Schwungfedern haben helle Spitzen, wodurch ein heller Hinterrand auf den Flügeln entsteht.[3]
Der Stelzenläufer ist nur zur Brutzeit stimmfreudig, ansonsten wenig zu hören. Sein häufigster Ruf ist ein schrilles, etwas quäkend und schnell aufgereiht klingendes „kjück kjück kjück...“, das dem Ruf des Säbelschnäblers ähnelt, jedoch weniger flüssig und härter klingend ist. Bei Alarm ruft der Stelzenläufer laut und rau „krit krit krit...“, ähnlich wie der Spornkiebitz. Ein weiterer Ruf klingt dem der Lachmöwe ähnlich wie ein rollendes „krre“. Der Ruf der Jungvögel erinnert mit „gipp!“ an den Bruchwasserläufer.
Der Stelzenläufer lebt in Flachwasserzonen mit Süß-, Brack- oder Salzwasser in Lagunen, Salinen und Steppenseen. Seine langen Beine erlauben die Nahrungssuche in tiefem Wasser. Er kommt hauptsächlich im Süden Mitteleuropas, am Kaspischen und Schwarzen Meer und in der Türkei vor. Teilweise stößt er jedoch zur Brut auch in den Norden Mitteleuropas vor. Es gibt Brutpopulationen in Nordfrankreich und an der westlichen Donau.
Der Stelzenläufer ist ein Langstreckenzieher und überwintert in Afrika.
Ei des Stelzenläufers
Küken
Brütender Stelzenläufer
Das Fortpflanzungsverhalten der Stelzenläufer ist noch nicht abschließend untersucht. Monogame Saisonehe ist vermutlich der Normalfall. Der Nistplatz in Form einer flachen Mulde wird auf dem Boden in der Nähe von Seichtwasser oder auf kleinen Inseln eingerichtet. Der Legebeginn ist abhängig von den Biotopverhältnissen und den Klimabedingungen. In Südeuropa beginnen Stelzenläufer bereits ab Mitte April mit der Eiablage, sonst liegt dieser Termin oft eher zwischen Mitte/Ende Mai und Ende Juni.[4] Das Gelege umfasst in der Regel vier Eier; das Legeintervall beträgt dabei ein bis zwei Tage. Die Eier sind lehm- bis hell olivbraun und weisen sehr dichte kleine schwarzbraune Flecken auf. Die Brutdauer beträgt 23 bis 24 Tage. Beide Elternvögel sind an der Brut beteiligt. Die Jungvögel schlüpfen synchron und verlassen das Nest entweder am Schlupftag oder kurz danach. Sie sind mit 28 bis 32 Tagen selbständig.[5]
Der europäische Gesamtbestand wird zu Beginn des 21. Jahrhunderts auf 37.000 bis 64.000 Brutpaare geschätzt. Die größten Populationen gibt es in Spanien, der Türkei und Russland.[6]
Der Stelzenläufer (Himantopus himantopus) ist eine Vogelart aus der Familie der Säbelschnäbler (Recurvirostridae). In Mitteleuropa ist der Stelzenläufer auf Grund großräumiger Ortswechsel ein vereinzelter und unregelmäßiger Sommergast und gelegentlich auch Brutvogel. Den höchsten mitteleuropäischen Brutbestand gibt es in der ungarischen Tiefebene mit bis zu 400 Brutpaaren. Zu Beginn der 1990er Jahre siedelten sich Stelzenläufer auch wieder am Neusiedlersee an, wo der Bestand 1860 erloschen war.
Pitkyjalgu (Himantopus himantopus) on lindu.
Ko te Poaka he manu waimāori o Aotearoa. He manu kautū. He roroa, he whīroki, he māwhero ngā waewae. Ko ngā ngutu, ngā parirau me te porongāua he pango. He mā katoa te tinana. He rite ana kit e Kakī.
Ko te ingoa pūtaiao o te Poaka he Himantopus himantopus leucocephalus. Ko te ingoa o tēnei manu i te reo Pākehā o Aotearoa nei, he Pied Stilt; engari, ki ngā tāngata o tāwāhi, he Black-winged Stilt kē te ingoa.
He whakaahua, he konae mō te Poaka kei te Wikimedia Commons.Ko te Poaka he manu waimāori o Aotearoa. He manu kautū. He roroa, he whīroki, he māwhero ngā waewae. Ko ngā ngutu, ngā parirau me te porongāua he pango. He mā katoa te tinana. He rite ana kit e Kakī.
Ko te ingoa pūtaiao o te Poaka he Himantopus himantopus leucocephalus. Ko te ingoa o tēnei manu i te reo Pākehā o Aotearoa nei, he Pied Stilt; engari, ki ngā tāngata o tāwāhi, he Black-winged Stilt kē te ingoa.
De Steltkluut (Himantopus himantopus) is en Vagel ut de Familie vun de Kluutvagels (Recurvirostridae). In Middeleuropa is de Steltkluut in’n Sommer hen un wenn mol to sehn, vunwegen datt he wiede Strecken achter sik bringt. Den gröttsten Bestand, de in Middeleuropa bröden deit, gifft dat in dat ungaarsche Siedland mit bit hen to 400 Paare.[1] To’n Anfang vun de 1990er Johre hefft sik Steltkluten ok wedder an’t Neusiedler Meer ansiedelt. Dor weer de Bestand al 1860 utstorven.[1]
Sunnerlich upfallen doot den Steltkluut siene extrem langen, roden Been un de swatte, nadelfiene, lieke un lange Snavel. Over’t Lief warrt he 33 bit 36 cm lang. Dor kaamt 6 cm bi up den Snavel. Wenn he flegen deit, reckt siene Been 14 bit 17 cm over dat Steertenne rut. Se weert dor nich to de Lengde mit totellt.
De Steltkluut leevt in Leegwaterzonen mit Sööt-, Brack- oder Soltwater in Lagunen, Salinen un Steppenseen. Mit siene langen Been kann he sien Freten in deep Water söken. Tohuse is he sunnerlich in Middeleuropa sien Süden, an de Kaspische un Swatte See un in de Törkei. To’n Deel kummt he to’n Bröden avers ok na Middeleuropa sien Norden hen. Dat gifft Populatschonen, de bröödt in Noordfrankriek un an den westlichen Donaustroom. De Steltkluut is en Langtrecker un overwintert in Afrika.
Wie he sik vermehrt, is noch nich toenne unnersocht. Wohrschienlich is dat normol, datt se in de Brödeltied mit een Partner tohopen sünd. Dat Nest warrt inricht up’e Eer, nich wiet af vun Leegwater oder up lüttje Eilannen. Wonnehr Steltkluten mit dat Eierleggen anfangt, hangt vun dat Umto af un ok vun dat Klima. In Süüdeuropa geiht dat al vun Midden Aprilmaand af an los, annerwegens fangt se ehrder twuschen Midden/Enne Mai un Enne Juni an.[1] Normolerwiese weert veer Eier leggt, mit en Afstand vun een bit twee Dage. Bröden doot se 23 bit 24 Dage. Beide Olen maakt dor bi mit. De Jungen gaht glieks ut’n Nest oder en lütt beten later. Mit 28 bit 32 Dage kaamt se alleen torecht.[2]
To’n Anfang vun dat 21. Johrhunnert warrt de Gesamtbestand in Europa taxeert up 37.000 bit 64.000 Paare, de dor bröden doot. De meisten Steltkluten leevt in Spanien, de Törkei un in Russland.[3]
. Mehr Biller, Videos oder Audiodateien to’t Thema gifft dat bi Wikimedia Commons. De Steltkluut (Himantopus himantopus) is en Vagel ut de Familie vun de Kluutvagels (Recurvirostridae). In Middeleuropa is de Steltkluut in’n Sommer hen un wenn mol to sehn, vunwegen datt he wiede Strecken achter sik bringt. Den gröttsten Bestand, de in Middeleuropa bröden deit, gifft dat in dat ungaarsche Siedland mit bit hen to 400 Paare. To’n Anfang vun de 1990er Johre hefft sik Steltkluten ok wedder an’t Neusiedler Meer ansiedelt. Dor weer de Bestand al 1860 utstorven.
De Steltklút is in fûgel út de famylje fan de Klútfûgels. De 30-35 sm grutte fûgel is in wat lytser as de Klút. Steltkluten hawwe in lange rjochte snaffel, in wite búk en swarte rêch en lange rôze poaten.
As briedgebiet hat de Steltklút in foarkar foar sompen, ûndjippe marren en poullen. De Steltkluten komme foar yn súd-Europa, yn Sintraal-Aazje, noard-Afrika, Austraalje en it grutste part fan Amearika. Nederlân leit oan de noardkant fan syn ferspriedingsgebied, de fûgel hâld wat mear fan de warmte en is komt yn grutter tal oan de Middellânske See foar. Der komme ek wol lytse groepkes briedende Steltkluten yn Nederlân foar, it tal briedende pearkes leit tusken in pear oan't inkele tsientallen. Foaral at it yn it suden te drûch wurdt lûke de fûgels mear nei it noarden en rint it tal briedpearkes yn de tsientallen. Plakken wêr't de steltklúten yn Nederlân wol sjoen wurde binne meast wiete natuergebieten, sa as bygelyks de Oostvaardersplassen, yn Seelân en by de Ezumakeech by it Lauwersmar.
Oer de taksanomy fan dizze soart is noch in soad undúdlik. Yn guon boarnen wurd oanjûn dat der wol fiif ferskillende soarten steltkluten binne, oare boarnen jouwe ien soarte mar mei ferskillende ûndersoarten.
De Steltkluten briede meast yn lytse koloanjes, ek wol tegearre mei de gewoane Kluten. Se lizze meast 4 aaien, dy't yn 22-26 dagen útbred wurde. De jongen kinne fleane at se sa'n 30-35 dagen âld binne.
De Steltklút is in fûgel út de famylje fan de Klútfûgels. De 30-35 sm grutte fûgel is in wat lytser as de Klút. Steltkluten hawwe in lange rjochte snaffel, in wite búk en swarte rêch en lange rôze poaten.
Ο Καλαμοκανάς είναι παρυδάτιο καλοβατικό πτηνό της οικογενείας των Ανωραμφιδών, που απαντά και στον ελλαδικό χώρο. Η επιστημονική ονομασία του είδους είναι Himantopus himantopus και περιλαμβάνει 5 υποείδη. [1]
Στην Ελλάδα απαντά το υποείδος H. h. himantopus (Linnaeus, 1758). [i]
Η επιστημονική ονομασία himantopus, είναι εκλατινισμένη απόδοση της αντίστοιχης ελληνικής (ιμάντας + πους) και παραπέμπει, όπως και η λαϊκή ονομασία καλαμοκανάς στα λεπτά -σαν ιμάντες ή σαν καλάμια- πόδια του πτηνού.
Η λέξη stilt στην αγγλική ονομασία του (Black-winged stilt), σημαίνει «πάσσαλος», «στύλος», αλλά σημαίνει και το κάθε ένα από τα «ξύλινα πόδια» των «ξυλοπόδαρων», εκείνων των ζογκλέρ, δηλαδή, που περπατάνε πάνω σ’αυτά. Ο συσχετισμός με τα πόδια του πτηνού είναι σαφέστατος. [2]
Το είδος περιγράφηκε από τον Λινναίο ως Charadrius Himantopus (Ν. Ευρώπη, 1758). Φυλογενετικά, συνδέεται στενά με το H. novaezelandiae, με το οποίο είναι γνωστό ότι σχηματίζει υβρίδια.
Η ταξινομική του είδους παραμένει προβληματική και, παρά τις προσπάθειες από διάφορους ερευνητές να δοθεί λύση, δεν είναι ακόμη ξεκάθαρη η κατηγοριοποίηση των διαφόρων συστηματικών μονάδων (taxa) που έχουν καταχωρηθεί. Η βάση του προβλήματος έγκειται στο γεγονός ότι, τα διάφορα taxa είναι, στην πλειονότητά τους, γεωγραφικά απομακρυσμένα που, σε συνδυασμό με τα ακόμη ελλιπή χρωμοσωμικά δεδομένα, δεν έχουν αποδώσει τελικά συμπεράσματα για την κατάταξή τους στο επίπεδο του είδους ή του υποείδους. Το πρόβλημα επιτείνεται από τις συχνές διασταυρώσεις των υποειδών στις αλληλοεπικαλυπτόμενες περιοχές όπου απαντούν. Η ITIS δέχεται 4 taxa ως μονοτυπικά είδη: Himantopus himantopus, Himantopus leucocephalus, Himantopus melanurus, Himantopus novaezelandiae και 1 taxon, το Himantopus mexicanus να διαιρείται στα υποείδη: Himantopus mexicanus knudseni και Himantopus mexicanus mexicanus [3]
Η Bird Life International δέχεται μόνο 4 taxa, όλα στο επίπεδο του είδους: Himantopus himantopus, Himantopus leucocephalus, Himantopus novaezelandiae και Himantopus mexicanus με το Himantopus melanurus να ενσωματώνεται στο τελευταίο, ενώ το Himantopus mexicanus knudseni δεν αναφέρεται καν. [4]
Ο καλαμοκανάς απαντά σε όλες τις ηπείρους, αλλά με τοπική εξάπλωση και, συνήθως είναι μόνο κατά τόπους κοινό πτηνό, ιδιαίτερα στα εύκρατα κλίματα. [5] Το ευρωπαϊκό υποείδος απαντά σχεδόν σε όλη την ευρωπαϊκή ήπειρο ως μεταναστευτικό. Έρχεται τα καλοκαίρια για αναπαραγωγή και μεταναστεύει τους χειμερινούς μήνες στα νότια, στις αντίστοιχες επικράτειες της Αφρικής και της Ασίας.
Στην Ευρώπη, ελάχιστες είναι οι περιοχές όπου ο καλαμοκανάς απαντά ως επιδημητικό πτηνό, κυρίως σε κάποιους θύλακες στη Σαρδηνία και πιθανόν στην Β. Ελλάδα και την Ιβηρική. Ακόμη, όμως, και ως καλοκαιρινός επισκέπτης δεν αναπαράγεται σε μεγάλους αριθμούς, με τον κύριο όγκο να βρίσκεται στις πεδιάδες της Ουγγαρίας (περίπου 400 ζευγάρια). [6] Γενικότερα, η παρουσία του περιορίζεται στο νότιο τμήμα της Κ. Ευρώπης, στα Βαλκάνια, την Ιταλία, τη Γαλλία και την Ιβηρική, ενώ λείπει παντελώς από τη Β. Ευρώπη.
Στην Ασία, απαντά ως επιδημητικό πτηνό σε πολλές περιοχές της Τουρκίας, στη Μέση Ανατολή, το Ιράκ, το Ιράν, περιοχές της Κασπίας, στη Σαουδική Αραβία, το Αφγανιστάν, το Πακιστάν, στην ινδική υποήπειρο, τη Σρι Λάνκα και την Ινδοκίνα. Ως καλοκαιρινός επισκέπτης αναπαράγεται σε εκτεταμένες περιοχές της νότιας Ρωσίας, του Καζακστάν, των χωρών στην περιοχή των Αλτάι, φθάνοντας μέχρι τη Μογγολία και την κεντρική Κίνα. Οι μεγαλύτεροι αναπαραγόμενοι πληθυσμοί, παγκοσμίως, βρίσκονται στην Κίνα, στην Ταϊβάν και στην Κορέα. [7]
Στην Αφρική αναπαράγεται σε μικρούς θύλακες στις παραμεσόγειες χώρες (Μαρόκο, Αλγερία, Τυνησία, Λιβύη και Αίγυπτο).
Η Βόρεια Αμερική αποτελεί καλοκαιρινή επικράτεια αναπαραγωγής, στο μεγαλύτερο τμήμα της, με κάποιος μόνιμους πληθυσμούς στην Καλιφόρνια. Στην Κεντρική Αμερική υπάρχουν τόσο μόνιμοι όσο και μεταναστευτικοί πληθυσμοί, ενώ η Νότια Αμερική, αποτελεί επικράτεια επιδημητικών πληθυσμών.
Η Ωκεανία, επίσης, αποτελεί περιοχή όπου ζουν επιδημητικοί πληθυσμοί,
Οι περιοχές διαχείμασης βρίσκονται νότια των περιοχών αναπαραγωγής, ανάλογα με το γεωγραφικό μήκος. Οι ευρωπαϊκοί πληθυσμοί μεταναστεύουν κατά κύριο λόγο στην Αφρική από το Σαχέλ και νοτιότερα, ενώ οι ασιατικοί πληθυσμοί, φθάνουν μέχρι την Ινδονησία και τις Φιλιππίνες.
(σημ. με έντονα γράμματα το υποείδος που απαντά στον ελλαδικό χώρο)
Η φθινοπωρινή αποδημία του καλαμοκανά στο Βόρειο ημισφαίριο πραγματοποιείται από τον Αύγουστο μέχρι τον Νοέμβριο, ενώ η εαρινή αποδημία αρχίζει στα μέσα Μαρτίου και διαρκεί μέχρι τον Απρίλιο. [11] Η μετανάστευση πραγματοποιείται συνήθως κατά μεγάλα σμήνη, που αριθμούν εκατοντάδες άτομα. [12][13] Οι πληθυσμοί της Δ. Μεσογείου αλλάζουν πτέρωμαστην Ν. Ισπανία και το Μαρόκο. Άλλες μεγάλες μετα-αναπαραγωγικές συναθροίσεις παρατηρούνται στην περιοχή της Ν. Κασπίας, πιθανότατα, ακόμη μια τοποθεσία αλλαγής πτερώματος. [14]
Στη Νέα Ζηλανδία, οι πληθυσμοί του εκεί υποείδους, H. h. leucocephalus, μεταναστεύουν στo Βόρειο Νησί, τον Ιανουάριο-Μάρτιο, επιστρέφοντας τον Αύγουστο-Σεπτέμβριο, ενώ οι πεδινοί και βόρειοι πληθυσμοί είναι, κυρίως, καθιστικοί. [15]
Τυχαίοι, περιπλανώμενοι επισκέπτες έχουν αναφερθεί μεταξύ άλλων από την Ισλανδία, την Σκανδιναβία και την Εσθονία, τις Σεϋχέλλες και τις Μαλδίβες, την Κορέα και την Νήσο των Χριστουγέννων. [16]
Στην Ελλάδα, ο καλαμοκανάς είναι αποδημητικό πτηνό που, έρχεται από το Μάιο μέχρι το Σεπτέμβριο, για να φωλιάσει τοπικά, σε υγροτόπους της βόρειας και κεντρικής χώρας, κυρίως. [17] Από την Κρήτη αναφέρεται ως σπάνιο διαβατικό [18] και από την Κύπρο ως κοινό διαβατικό, ιδιαίτερα την άνοιξη, ενώ μικροί πληθυσμοί μένουν στο νησί για να φωλιάσουν. [19] Εκτός από κάποια μεγάλα νησιά, φωλιάζει σε παράκτιες περιοχές στην ηπειρωτική χώρα και, πιο σπάνια, σε εσωτερικούς υγροτόπους, από την Δ. Πελοπόννησο και βορειότερα [20] (βλ. και Κατάσταση στην Ελλάδα).
Ο καλαμοκανάς αναπαράγεται σε επίπεδους ανοιχτούς χώρους και σε ρηχούς υγροτόπους με θαλασσινό ή υφάλμυρο νερό που βρίσκονται σε νησιά, χερσονησίδες, ή γυμνές παρυφές από άμμο, λάσπη ή αργιλώδες έδαφος, κοντά στο επίπεδο του νερού. [21] Κατάλληλοι οικότοποι περιλαμβάνουν, επίσης, έλη και βάλτους, παρυφές ρηχών λιμνών, κοίτες ποταμών, πλημμυρισμένα χωράφια, [22] αρδευόμενες περιοχές, [23] λιμνάζοντα νερά αποχετεύσεων [24] και μικρές λίμνες με ψάρια. [25]
Το είδος μπορεί, επίσης, να φωλιάσει γύρω από αλκαλικές και σε μεγάλο υψόμετρο (ορεινές) λίμνες, [26] ή σε πιο αλμυρά περιβάλλοντα, όπως δέλτα ποταμών και εκβολές τους, [27] παράκτιες λιμνοθάλασσες, [28][29] ρηχές παράκτιες λιμνούλες με εκτεταμένα λασπώδη σημεία, αλίπεδα, [30] αλυκές, παράκτια έλη [31] και βάλτους. [32]
Εκτός περιόδου αναπαραγωγής, το είδος το είδος καταλαμβάνει τις παρυφές των μεγάλων υδάτινων οικοσυστημάτων στις εκβολές ποταμών και των παρακτίων θέσεων. [33] Τέτοια είναι, τα δέλτα των ποταμών, [34] οι παράκτιες λιμνοθάλασσες [35][36] και οι ρηχοί νερόλακκοι με γλυκά ή υφάλμυρα νερά σε εκτεταμένες λασπώδεις περιοχές, αλίπεδα, [37] αλυκές, παράκτια έλη [38] και βάλτοι. [39]
Ο καλαμοκανάς είναι ένα από τα πλέον αναγνωρίσιμα παρυδάτια πτηνά και, με το χαρακτηριστικό ασπρόμαυρο πτέρωμα και τους, επίσης χαρακτηριστικούς, εξαιρετικά μακρείς ταρσούς του, δύσκολα συγχέεται με άλλο είδος (indintinguishable). Από μακριά, δίνει την εντύπωση μικρού πελαργού.
Τα ενήλικα πουλιά, έχουν ομοιόμορφη χαρακτηριστική «ενδυμασία», στην οποία δεσπόζει η αντίθεση μεταξύ λευκού και μαύρου χρώματος. Τα αρσενικά διαφέρουν από τα θηλυκά, αυτό όμως είναι έκδηλο κυρίως στο καλοκαιρινό τους πτέρωμα. Η πλάτη είναι μαύρη, συχνά με κάποια πρασινωπή γυαλιστερή απόχρωση, ενώ το στέμμα του κεφαλιού είναι μαυριδερό το καλοκαίρι και γκριζόλευκο τον χειμώνα. Ο μανδύας των θηλυκών είναι μαυριδερός με καφέ απόχρωση, κάνοντας αντίθεση με τα μαύρα πρωτεύοντα ερετικά φτερά, ενώ υπάρχει λιγότερο μαύρο στο κεφάλι και τον λαιμό όλο το χρόνο χωρίς, ωστόσο, αυτή η διαφορά να είναι πάντοτε ξεκάθαρη. [41]
Οι εξαιρετικά μακρείς ταρσοί είναι και στα δύο φύλα έντονοι ροζ που, σε συνδυασμό με το μακρύ, μαύρο και ίσιο ράμφος, διαφοροποιούν τον καλαμοκανά από την αβοκέτα, που ζει σε παρόμοιους οικοτόπους. Το πόδι του καλαμοκανά έχει 3 δακτύλους σε αντίθεση με τους 4 της αβοκέτας. [42] Το μαύρο ράμφος είναι λεπτό -διατομής μολυβιού- [43] και ίσιο, λίγο μεγαλύτερο σε μέγεθος από το υπόλοιπο κεφάλι. [44] Η ίριδα του ματιού είναι κοκκινωπή και, συνήθως υπάρχει αχνή, μαυριδερή κηλίδα πίσω από τον οφθαλμό.
Τα νεαρά πουλιά, που δεν έχουν ακόμη αποκτήσει το τελικό τους πτέρωμα, μοιάζουν με τα θηλυκά, αλλά με «θαμπό» γκρίζο-καφέ χρωματισμό στο κεφάλι και το λαιμό. [45] Οι ταρσοί τους είναι γκριζορόδινοι. [46]
(Πηγές: [47][48][49][50][51][52][53][54][55][56][57][58][59][60][61][62]
Η διατροφή του καλαμοκανά εξαρτάται άμεσα από τα εκάστοτε εποχικά θηράματα, [63] αλλά γενικά περιλαμβάνει υδρόβια έντομα (π.χ. Κολεόπτερα, Εφημερόπτερα, Τριχόπτερα, Ημίπτερα, Οδοντόγναθα, Δίπτερα, Νευρόπτερα και Λεπιδόπτερα) και τις προνύμφες τους, Μαλάκια, Καρκινοειδή, Αράχνες, Δακτυλιοσκώληκες (Ολιγόχαιτοι, Πολύχαιτοι), γυρίνους και γόνους Αμφιβίων, μικρά ψάρια, αυγά ψαριών και, περιστασιακά, σπέρματα. [64][65]
Ο καλαμοκανάς, κατά την πτήση, πέρα από το χαρακτηριστικό ασπρόμαυρο χρωματισμό, διακρίνεται από τις μαύρες, τριγωνικές πτέρυγες και από τα πόδια που, τα κρατάει τεντωμένα και ασυνήθιστα μακριά από το άκρο της ουράς. Συνήθως πετάει κατά μκρά σμήνη, μέχρι 15 άτομα, [68][69] δεν είναι όμως τόσο αγελαίος όσο η αβοκέτα. [70]
Το είδος αναπαράγεται μοναχικά ή σε χαλαρές αποικίες των 2-50 ατόμων αν και, περιστασιακά, μπορεί να φωλιάζουν μαζί έως και αρκετές εκατοντάδες ζεύγη. [72][73] Προτιμώνται οι περιοχές με ανοικτό ορίζοντα, για την καλύτερη επισκόπηση του χώρου. [74]
Η περίοδος αναπαραγωγής στην Ευρώπη, ξεκινάει στα μέσα Απριλίου στο νότο, αλλά, ανάλογα με τις γεωγραφικές και κλιματικές συνθήκες, μπορεί να ξεκινήσει από τα μέσα Μαΐου και να φθάσει μέχρι τα τέλη Ιουνίου. [75] Στις τροπικές περιοχές η περίοδος φωλιάσματος εξαρτάται άμεσα από τις βροχοπτώσεις, με την ωοτοκία να ακολουθεί την περίοδο των βροχών στην πλειονότητα των περιπτώσεων. [76]
Η φωλιά είναι ένα απλό βαθούλωμα στο έδαφος κοντά στο νερό, [77] αλλά μπορεί και να κατασκευαστεί πάνω σε φυτικό υλικό μέσα στο νερό -συνήθως ρηχό - εν είδει πλωτής πλατφόρμας. [78][79][80] Μπορεί να επιστρώνεται με γρασίδι, κλαδιά και κοχύλια. [81]
Η ωοτοκία πραγματοποιείται άπαξ σε κάθε περίοδο φωλιάσματος. [82] Η γέννα αποτελείται από (3-) 4 (-5) αβγά, που μοιάζουν με εκείνα της αβοκέτας. [83] Η επώαση πραγματοποιείται και από τα δύο φύλα και, διαρκεί 22-25 (-26) ημέρες. Οι νεοσσοί είναι φωλεόφυγοι επιτηρούνται στενά από τους γονείς και, πολύ σύντομα, είναι σε θέση να τρέξουν και να κολυμπήσουν μόλις στεγνώσει το χνούδι τους -συνήθως εντός 24 ωρών από την εκκόλαψη. Αργότερα, τρέφονται μόνοι τους, πτερώνονται στις 28-32 ημέρες ,ενώ ανεξαρτητοποιούνται 2-4 εβδομάδες μετά την πτέρωση. [84][85][86]
Οι αναπαραγόμενοι πληθυσμοί του καλαμοκανά βρίσκονται σε σταθερό ή και ελαφρά ανοδικό επίπεδο, παρόλο που δεν υπάρχουν στοιχεία για πολλές περιοχές φωλιάσματος. [88] Οι μεγαλύτεροι αναπαραγωγικοί πληθυσμοί βρίσκονται στην Ισπανία, την Τουρκία και τη Ρωσία. [89]
Γενικά, το είδος δεν κινδυνεύει σε παγκόσμιο επίπεδο, γι’ αυτό η IUCN το κατατάσσει στα Ελαχίστης Ανησυχίας (LC). [90]
Για την Ελλάδα, δεν υπάρχουν επαρκή στοιχεία για την ιστορική κατανομή του είδους, αλλά κάποτε φώλιαζε στη λίμνη Κάρλα, που κατόπιν είχε αποξηρανθεί. Σήμερα, οι ελληνικοί πληθυσμοί εμφανίζουν σαφείς καθοδικές τάσεις, κυρίως στους παραδοσιακά μεγάλους υγροτόπους (Έβρος, Μεσολόγγι, κ.α.).
Αναπαράγεται στην Λήμνο και την Λέσβο και σε κάποια ακόμη νησιά του Αιγαίου και του Ιονίου. Από τον Έβρο όπου φώλιαζε παλαιότερα δεν υπάρχουν πλέον αναφορές, αλλά παρατηρούνται μεγάλες «αναπαραγωγικές» συναθροίσεις σε αρκετούς υγροτόπους της Β. Ελλάδας. [91] Κατά τις μεταναστεύσεις, οι πληθυσμοί του καλαμοκανά είναι, σαφώς, πολυαριθμότεροι, ιδιαίτερα την άνοιξη, σε όλα τα ηπειρωτικά και σε πολλά νησιά. Τα πρώτα πουλιά καταφθάνουν γύρω στα μέσα Μαρτίου, λίγο νωρίτερα στην Πελοπόννησο, με κορύφωση από τα μέσα Απριλίου μέχρι τον Μάιο. Περιστασιακά, κάποια μη-αναπαραγόμενα άτομα, παραμένουν αρκετό χρονικό διάστημα, κάτι που εξαρτάται από την στάθμη του νερού στους υγροτόπους. Γι’ αυτό, μετά τα μέσα Ιουλίου αρχίζει σταδιακή διασπορά τους, λόγω της αυξανόμενης ξήρανσης των οικοτόπων. Το φθινοπωρινό πέρασμα δεν περιλαμβάνει τους ανοιξιάτικους αριθμούς, καθώς οι περισσότεροι σταθμοί ανάπαυλας είναι στεγνοί από νερό. Η φθινοπωρινή αποδημία ξεκινάει από τις αρχές Αυγούστου και κορυφώνεται μέχρι τα τέλη Σεπτεμβρίου. [92]
Το είδος απειλείται κυρίως από την αποξήρανση και την εκμετάλλευση των υγροτόπων του, αλλά και από το παράνομο κυνήγι -σε μικρότερο βαθμό. Για την προστασία του απαιτούνται, η λεπτομερής καταγραφή του αναπαραγόμενου πληθυσμού, η μελέτη της οικολογίας του και η διατήρηση ικανού μεγέθους εκτάσεων με ρηχά νερά, υγρολίβαδα, κ.ο.κ. [93]
Ειδικά για τον ελλαδικό χώρο, ο καλαμοκανάς κατατασσόταν παλαιότερα στην κατηγορία Τρωτά (Vulnerable, VU), [94] ωστόσο η συγκέντρωση επαρκέστερων δεδομένων οδήγησαν στην σημαντική αναβάθμιση του είδους στα Ελαχίστης Ανησυχίας (LC). [95]
Ι. Συμπεριλαμβάνεται στον κατάλογο του Κόκκινου Βιβλίου για τα απειλούμενα σπονδυλόζωα της Ελλάδος, στην κατηγορία Τρωτά.
ΙΙ. Συμπεριλαμβάνεται στο Παράρτημα Ι της Κοινοτικής Οδηγίας 79/409 του Συμβουλίου της Ευρωπαϊκής Ένωσης για τη διατήρηση των άγριων πουλιών.
ΙΙΙ. Συμπεριλαμβάνεται στα είδη του Παραρτήματος ΙΙ της Σύμβασης της Βέρνης για τη διατήρηση της ευρωπαϊκής άγριας ζωής και των φυσικών βιοτόπων. [96]
Στον ελλαδικό χώρο, ο Καλαμοκανάς απαντά και με τις ονομασίες Άτρακτος (Ακαρνανία), Αδρακτάς και Αδραχτάς (Μεσολόγγι), [97] ενώ στην Κύπρο αποκαλείται Καλαμοκαννάς. [98]
i. ^ Συμπεριλαμβάνεται και το H. h. ceylonensis [99]
Ο Καλαμοκανάς είναι παρυδάτιο καλοβατικό πτηνό της οικογενείας των Ανωραμφιδών, που απαντά και στον ελλαδικό χώρο. Η επιστημονική ονομασία του είδους είναι Himantopus himantopus και περιλαμβάνει 5 υποείδη.
Στην Ελλάδα απαντά το υποείδος H. h. himantopus (Linnaeus, 1758).
Το είδος εμφανίζει αρκετά ταξινομικά προβλήματα (βλ. Συστηματική ταξινομική) και η διαίρεση σε υποείδη πρέπει να αντιμετωπίζεται με επιφύλαξη.БзулъэкӀыхь (лат-бз. Himantopus himantopus) — псыкъуакъо лъэпкъ, бзулъэкӀыхь лъэпкъыгъуэщ.
Дамэхэр, тхыцӀэр, пщэ, щхьэ щӀыбыр фӀыцӀэ-гъуабжафэщ, щӀагъыр хужьыфэщ. КӀэр кӀыхькъым, занщӀэуэ пыгъэшхъуам хуэдэщ. Пэ занщӀэ псыгъуэ, кӀыхь жанщ. Лъакъуэхэр икъукӀэ кӀыхьщ, плъыфэщ.
Мы бзур щыплъагъуну Хы ФӀыцӀэ, Хы МыутӀэ Ӏэгъуэблагъуэхэм щыӀэ хыкъум Ӏуфэхэм, Тэрч и пэм деж. ЩӀымахуэр Хы Каспий и ипщэ лъэныкъуэхэм щизых къахокӀ. Дунейм и щӀыпӀэ бжыгъэм щопсэу. Абгъуэхэр гуп-гупурэ ящӀ. Ар хъумэным йогугъхэу. ЦӀыху ялъагъумэ полъатэри, гум техуэгъуей гоу, хьэбанэ макъым ещхь ирагъэщӀэкӀ. Абгъуэм и гъунэгъу хъуамэ хьилагъэкӀэ зэрыпыӀуишынум пылъщ, елъэшауэ, дамэхэр къыдэмыбзафэ хуэдэ зищӀу. ЩӀыкӀуэкӀэ гузавэкъым, лъэбакъуэ къэси лъакъуэхэр лъагэу дреӀэтей. ФокӀадэм и япэ тхьэмахуэм бзулъэкӀыхьхэр мэлъэтэж.
БзулъэкӀыхь (лат-бз. Himantopus himantopus) — псыкъуакъо лъэпкъ, бзулъэкӀыхь лъэпкъыгъуэщ.
Долгоногата шлука, (науч. Himantopus himantopus) е широко распространета крајбрежна птица со многу долги нозе. Повеќето извори денес сугерираат дека постојат 2-4 вида.[2][3][4][5][6][7] Оваа птица ја има и во Македонија.
Возрасните долгоноги шлуки се долги 33-36 см. Имаат долги розови нозе, долг тенок црн клун и се црнкави одозгора и бели одоздола, со бел врат и глава. Мажјаците имаат црн грб, често со зеленикав сјај. Кај женките, пак, грбот има кафевкава нијанса која е во контраст со црните пердуви на крилјата. Младенчињата имаат сиво наместо црно и песочна нијанса на крилјата.
Таксономијата на оваа птица е сè уште проблематична. Некои издвојуваат најмногу 5 вида, а други, пак, сите ги сметаат за подвидови. Најприфатена таксономија е следната:
Живеалиштето за размножување на долгоногата шлука се мочуриштата, плитките езера и вештачки езерца. Некои популации се птици преселници и мигрираат на океанските крајбрежја зиме, a оние од потоплите краишта се постојани жители и само посетители на некои региони.
Се хранат собирајќи ја храната од песокот или од плитката вода. Претежно јадат инсекти и ракчиња.
Се гнездат на оголено место на земја, во близина на водата, обично во помали групи.
Долгоногата шлука е еден од видовите на кои се однесува Договорот за заштита на африканско-евроазиските водни птици-преселници.
Младенче
Младенче himantopus
Himantopus himantopus himantopus во лет
Во време на оперјување
Во Хаваи
Долгоногата шлука, (науч. Himantopus himantopus) е широко распространета крајбрежна птица со многу долги нозе. Повеќето извори денес сугерираат дека постојат 2-4 вида. Оваа птица ја има и во Македонија.
Оҙонаяҡ сәпсәү, ағасаяҡ, ҡыҙылаяҡ, ялпылдаҡ, япылдаҡ, япаяп (рус. Ходулочник),(лат. Himantopus himantopus)—— Рәсәйҙең көньяғында тоҙло һыу буйҙарында йәшәй торған бик оҙон аяҡлы көйөлдөләр[1].
Ҡарға ҙурлыҡ. Түбәһе, һырты, ҡанаттары ҡара; ҡорһаҡ яғы, ҡойроғо аҡ. Нәҙек төп-төҙ суҡышы ҡара-көрән. Ҡыҙыл төҫтәге аяҡтары бик оҙон. Инә ҡош тоноғораҡ төҫтә. Беҙ-суҡыштан төҙ суҡышы, оҙон ҡыҙыл аяҡтары менән айырыла. Тауышы көслө генә: «яп-яп-яп». Ялан һәм далалар-ҙағы күл-һаҙлыҡтарҙа йәшәй, һыу йәнлектәре менән туҡлана. Күсмә ҡош. һирәк осрай. Ғәҙәттә, күмәкләшеп оялайҙар. Ояһын ерҙе соҡоп эшләй. Унда ҡара-көрән таплы 4 бөртөк һорғолт көрән йомортҡаһы була.
Оҙонаяҡ сәпсәү, ағасаяҡ, ҡыҙылаяҡ, ялпылдаҡ, япылдаҡ, япаяп (рус. Ходулочник),(лат. Himantopus himantopus)—— Рәсәйҙең көньяғында тоҙло һыу буйҙарында йәшәй торған бик оҙон аяҡлы көйөлдөләр.
Ҡарға ҙурлыҡ. Түбәһе, һырты, ҡанаттары ҡара; ҡорһаҡ яғы, ҡойроғо аҡ. Нәҙек төп-төҙ суҡышы ҡара-көрән. Ҡыҙыл төҫтәге аяҡтары бик оҙон. Инә ҡош тоноғораҡ төҫтә. Беҙ-суҡыштан төҙ суҡышы, оҙон ҡыҙыл аяҡтары менән айырыла. Тауышы көслө генә: «яп-яп-яп». Ялан һәм далалар-ҙағы күл-һаҙлыҡтарҙа йәшәй, һыу йәнлектәре менән туҡлана. Күсмә ҡош. һирәк осрай. Ғәҙәттә, күмәкләшеп оялайҙар. Ояһын ерҙе соҡоп эшләй. Унда ҡара-көрән таплы 4 бөртөк һорғолт көрән йомортҡаһы була.
प्रवालपाद नेपालमा पाइने एक प्रकारको चराको नाम हो । यसलाई अङ्ग्रेजीमा ब्ल्याक-विङ्ड स्टिल्ट (Black-winged Stilt) भनिन्छ ।
बचेरा
चल्ला
उडिरहेको
हवाइमा पाइएको प्रवालपाद
प्रवालपाद नेपालमा पाइने एक प्रकारको चराको नाम हो । यसलाई अङ्ग्रेजीमा ब्ल्याक-विङ्ड स्टिल्ट (Black-winged Stilt) भनिन्छ ।
मराठी नाव : शेकाटया, पाणटिलवा, टिलवा.
इंग्रजी नाव : Blackwinged Stilt (ब्लॅकविंग्ड स्टिल्ट)
शास्रीय नाव : Himantopus himantopus( हिमॅंटोपस हिमॅंटोपस )
आकार : २५ सेंमी
माहिती : उथळ पाण्यात वावरणारा हा एक काळा-पांढरा पक्षी असून त्याच्या लाल रंगाच्या आणि काड्यांसारख्या लांबलचक पायांवरून ओळखू येतो. नदीवर, तलावांच्या काठांवर शेकाटे दिसायला लागले, की पक्ष्यांचं स्थलांथर सुरु झाल्याची चाहूल लागते. पक्षीनिरीक्षक सावध होतात आणि इतर स्थलांतरी पक्ष्यांचा शोध सुरु होतो. दलदली, पाणथळ जागा, गावतळी, नद्या, मिठागरे आणि खाड्यांवर हे 'लंबूटांग' दिसतात.
निमुळत्या काळ्या चोचीच्या उपयोग करून शेकाटयांना गोगलगायी, कालव यांच्यासारखे कठीण कवचाचे जलचर, अळया आणि पाणकीटक पकडता येतात. हे पक्षी लहान-मोठ्या थव्यांमध्ये दिसतात आणि रात्रीच्या वेळी स्थलांतर करतात. रात्रीच्या अंधारात हे पक्षी एकमेकांना पाहू शकत नाहीत. त्यामुळे थव्यातला प्रत्येक पक्षी पिपाणीसारखा आवाज काढून आपापली जागा कुठे आहे हे दुसरया पक्ष्याला सांगतो. काही शहरांमध्ये गटाराच मैलोपाणी नदीत ज्या ठिकाणी सोडलं जातं अशा जागा शेकाटे विशेष पसंत करतात. सुमारे ५० ते १०० पक्ष्यांचे थवे गोळा होतात. कारण अशा ठिकाणी त्यांना त्याचं खाद्य भरपूर प्रमाणात उपलब्ध होत. उथळ पाण्यात चालत जाणारा शेकाटया गरज वाटली तर पोहू शकतो.
शेकाटा पक्षी
शेकाटा पक्ष्याचे उडताना घेतलेले छायाचित्र
मराठी नाव : शेकाटया, पाणटिलवा, टिलवा.
इंग्रजी नाव : Blackwinged Stilt (ब्लॅकविंग्ड स्टिल्ट)
शास्रीय नाव : Himantopus himantopus( हिमॅंटोपस हिमॅंटोपस )
आकार : २५ सेंमी
माहिती : उथळ पाण्यात वावरणारा हा एक काळा-पांढरा पक्षी असून त्याच्या लाल रंगाच्या आणि काड्यांसारख्या लांबलचक पायांवरून ओळखू येतो. नदीवर, तलावांच्या काठांवर शेकाटे दिसायला लागले, की पक्ष्यांचं स्थलांथर सुरु झाल्याची चाहूल लागते. पक्षीनिरीक्षक सावध होतात आणि इतर स्थलांतरी पक्ष्यांचा शोध सुरु होतो. दलदली, पाणथळ जागा, गावतळी, नद्या, मिठागरे आणि खाड्यांवर हे 'लंबूटांग' दिसतात.
निमुळत्या काळ्या चोचीच्या उपयोग करून शेकाटयांना गोगलगायी, कालव यांच्यासारखे कठीण कवचाचे जलचर, अळया आणि पाणकीटक पकडता येतात. हे पक्षी लहान-मोठ्या थव्यांमध्ये दिसतात आणि रात्रीच्या वेळी स्थलांतर करतात. रात्रीच्या अंधारात हे पक्षी एकमेकांना पाहू शकत नाहीत. त्यामुळे थव्यातला प्रत्येक पक्षी पिपाणीसारखा आवाज काढून आपापली जागा कुठे आहे हे दुसरया पक्ष्याला सांगतो. काही शहरांमध्ये गटाराच मैलोपाणी नदीत ज्या ठिकाणी सोडलं जातं अशा जागा शेकाटे विशेष पसंत करतात. सुमारे ५० ते १०० पक्ष्यांचे थवे गोळा होतात. कारण अशा ठिकाणी त्यांना त्याचं खाद्य भरपूर प्रमाणात उपलब्ध होत. उथळ पाण्यात चालत जाणारा शेकाटया गरज वाटली तर पोहू शकतो.
ਲਮਲੱਤਾ (en:black-winged stilt:), (common stilt) ਲਗਪਗ ਹਰ ਖੇਤਰ ਵਿੱਚ ਮਿਲਣ ਵਾਲਾਂ ਪੰਛੀ ਹੈ ।
ਲਮਲੱਤਾ (en:black-winged stilt:), (common stilt) ਲਗਪਗ ਹਰ ਖੇਤਰ ਵਿੱਚ ਮਿਲਣ ਵਾਲਾਂ ਪੰਛੀ ਹੈ ।
நெடுங்கால் உள்ளான் (Black-winged Stilt - Himantopus himantopus) என்பது நீண்ட கால்களைக் கொண்ட கரைப்பறவைகளுள் ஒன்றாகும். இது நீர் நிலைகளுக்கு அருகில் வாழக்கூடிய பறவை ஆகும்.
இந்தப் பறவையின் உடல் நிறமானது கறுப்பு வெள்ளை நிறத்தில் இருக்கும். ஆனால் கால்கள் மட்டும் இளஞ்சிவப்பு நிறத்தில் இருக்கும். இந்தப் பறவையானது தன் கால்களைப் பயன்படுத்தி தனக்கான உணவைத் தேடுகின்றன. இவை ஆபத்தான சூழலில் மட்டும் நீரில் மூழ்கி நீந்தக்கூடியது.
இந்தப் பறவைகள் எப்போதும் கூட்டமாகவே காணப்படும். இவை தங்கள் கூடுகளை தண்ணீருக்கு அருகில் அருகருகே அமைத்துக் கொள்கின்றன. தன் எல்லைக்குள் வேறு பறவைகளை இவை நுழைய விடாது. அவ்வாறு நுழையும் பறவைகளை, சத்தம் எழுப்பித் துரத்தும். கோடைக் காலத்தில் இவை இனப்பெருக்கம் செய்கின்றன. கீழே உள்ள கூடுகளில் முட்டைகளை மறைவாக இட்டு வைத்திருக்கும். இவை பெரும்பாலும் இடம்பெயர்வதில்லை. தண்ணீர் வற்றிப்போனால் மட்டுமே வேறு வழியின்றி இவை இடம்பெயர்கின்றன. தமிழகத்தில், பள்ளிக்கரணை சதுப்புநிலத்திலும், வேடந்தாங்கலிலும் இந்தப் பறவை அதிகம் காணப்படுகிறது.[2]
நெடுங்கால் உள்ளான் (Black-winged Stilt - Himantopus himantopus) என்பது நீண்ட கால்களைக் கொண்ட கரைப்பறவைகளுள் ஒன்றாகும். இது நீர் நிலைகளுக்கு அருகில் வாழக்கூடிய பறவை ஆகும்.
The black-winged stilt (Himantopus himantopus) is a widely distributed very long-legged wader in the avocet and stilt family (Recurvirostridae). The scientific name H. himantopus is sometimes applied to a single, almost cosmopolitan species. Alternatively, it is restricted to the form that is widespread in Europe, Asia and Africa, which equals the nominate group of Himantopus himantopus sensu lato (whereas the black-necked, H. mexicanus, and white-backed stilt, H. melanurus, both inhabit the Americas, and the pied stilt, H. leucocephalus, inhabit southeast Asia to Australia and New Zealand). Most sources today accept 1–4 species.[1][2][3][4][5][6] The scientific name Himantopus comes from the Greek meaning "strap foot" or "thong foot".[7]
Adults are 33–36 cm (13–14 in) long. They have long pink legs, a long thin black bill and are blackish above and white below, with a white head and neck with a varying amount of black. Males have a black back, often with greenish gloss. Females' backs have a brown hue, contrasting with the black remiges. In the populations that have the top of the head normally white at least in winter, females tend to have less black on head and neck all year round, while males often have much black, particularly in summer. This difference is not clear-cut, however, and males usually get all-white heads in winter.
Immature birds are grey instead of black and have a markedly sandy hue on the wings, with light feather fringes appearing as a whitish line in flight.
Egg
MHNT
Nestling
_immature.jpg)
immature
Kazinga Channel, Uganda
The taxonomy of this bird is still somewhat contentious. It is one of four distinct species which sometimes are considered subspecies of H. himantopus. H. himantopus sensu lato, is made up of one species and 5–7 subspecies, and is sometimes referred to as common stilt. The name black-winged stilt refers to H. himantopus sensu stricto, with two subspecies H.h. himantopus from the Palearctic and southern Asia, and H.h. meridionalis from the Afrotropical region.[8]
The breeding habitat of all these stilts is marshes, shallow lakes and ponds. Some populations are migratory and move to the ocean coasts in winter; those in warmer regions are generally resident or short-range vagrants. In Europe, the black-winged stilt is a regular spring overshoot vagrant north of its normal range, occasionally remaining to breed in northern European countries. Pairs successfully bred in Britain in 1987,[9] and after a 27-year hiatus there were two instances of successful breeding in Southern England in 2014.[10] 13 young were fledged in southern England in 2017.[11] Four chicks were successfully fledged in northern England in 2022; this is believed to be the most northerly breeding success for the black-winged stilt.[12][13]
These birds pick up their food from sand or water. They eat mainly insects and crustaceans.
The nest site is a bare spot on the ground near water. These birds often nest in small groups, sometimes with avocets.
The black-winged stilt is one of the species to which the Agreement on the Conservation of African-Eurasian Migratory Waterbirds applies.
Pair of black-winged stilts exhibiting courtship behaviour, Kinburn Peninsula, Ukraine
_fighting.jpg)
adults fighting
Kazinga Channel, Uganda
In flight (Laguna di Venezia, Italy)
Adults in flight
India
The black-winged stilt (Himantopus himantopus) is a widely distributed very long-legged wader in the avocet and stilt family (Recurvirostridae). The scientific name H. himantopus is sometimes applied to a single, almost cosmopolitan species. Alternatively, it is restricted to the form that is widespread in Europe, Asia and Africa, which equals the nominate group of Himantopus himantopus sensu lato (whereas the black-necked, H. mexicanus, and white-backed stilt, H. melanurus, both inhabit the Americas, and the pied stilt, H. leucocephalus, inhabit southeast Asia to Australia and New Zealand). Most sources today accept 1–4 species. The scientific name Himantopus comes from the Greek meaning "strap foot" or "thong foot".
Himantopo (Himantopus himantopus) estas svelta kaj eleganta vadbirdo el familio de Rekurbrostruledoj kaj ordo de Ĥaradrioformaj. Tiu vorto utilas por tiu specifa specio, sed ankaŭ por ĉiu birdo en la genro Himantopus.
Ĝi estas migranta birdo kiu reproduktiĝas en orienta kaj sudokcidenta Hispanio kaj suda Portugalio, la Mediteranea Maro kaj Francio, centra Azio ĝis norda Ĉinio. Vintras en suda Afriko sub Saharo, kaj en Azio en Barato kaj Hindoĉinio.
La plenkreska birdo havas korpon grandan de 30-40 cm kaj enverguron de 60-50 cm.
Ĝi havas relative longajn, ruĝajn krurojn, per kiuj ĝi povas iri en profundaj akvoj, kie aliaj birdoj ne povas. Ĝi havas longan, rektan, maldikan (kiel pinglo), nigran bekon, per kiu ĝi trafiltras la ŝlimajn bordojn de la malprofundaj akvoj aŭ vadante en la akvo serĉas la nutraĵon, ĉefe insektojn kaj krustulojn.
Somere la dorsa flanko de masklo estas blu-nigra, suba korpoparto estas blanka. La verto, nuko, posta flanko de la kolo estas nigra. La femalo havas similan, sed pli palan plumaron. La junaj kaj (vintre) la maljunaj birdoj havas pli helan kapon, sur kiu troviĝas grizaj makuletoj. La flugilo estas mallarĝa, pinta, ambaŭdorse nigra. La fluganta birdo estas rekonebla pri la kojnoformaj, malhelaj flugiloj, longe etenditaj ruĝaj kruroj.
Temas pri nekonfuzebla birdo pro la rimarkinda kontrasto inter la nigraj kaj blankaj partoj. La longaj rozkoloraj kruroj videblas klare dumfluge ĉar aperas 20 cm for de la vosto.
Marĉoj, lagunoj, kareksaj kampoj. Ĝi nestas inter kareksa fasko, terpeceto.
La nesto estas nuda truo inter herbo surplanke proksima de akvo.
La normala flugo estas ne tro rapida, sed rekta. La nuptoflugo printempe estas tre varia, arta. La vadado, irado estas gracia. Irante, ĝi ade kapklinetas. Atenta, vigla birdo, ĝi atentigas eĉ aliajn birdojn per sia voĉo „ket, ket kit, ket”.
Nestado estas mezkolonie laŭ etaj grupoj foje kun avocetoj. Ambaŭ gepatroj kovas la ĝenerale 4 ovojn dum 25 tagoj, komence de la somero, en kolonioj. La idoj flugkapablas post unu monato. La idojn predas ermeno, ezoko, buteo, kampa akcipitro.
La ordigo de tiu birdo estas malfacila, ĉar multaj opinias ke temas pri kvin specioj kaj aliaj pri kvin subspecioj, nome
Pli precize oni povus diri, ke
,_parque_nacional_de_Chobe,_Botsuana,_2018-07-28,_DD_74.jpg)
Himantopo (Himantopus himantopus) estas svelta kaj eleganta vadbirdo el familio de Rekurbrostruledoj kaj ordo de Ĥaradrioformaj. Tiu vorto utilas por tiu specifa specio, sed ankaŭ por ĉiu birdo en la genro Himantopus.
La cigüeñuela común[2] (Himantopus himantopus) es una especie de ave caradriforme de la familia Recurvirostridae propia de Eurasia y África. Es un ave zancuda de medio tamaño bastante común en zonas pantanosas.
Los adultos miden entre 33 y 36 cm de largo.[3] La cigüeñuela se caracteriza por sus larguísimas patas de color rosado, y su pico negro, recto, fino y largo. Sus alas son cortas y de forma triangular. Su plumaje es de color blanco en las partes inferiores y flancos, mientras que los machos tienen las partes superiores de color negro, con iridiscencias verdes; y las hembras las tienen pardas, en contraste con sus rémiges negras. Ambos sexos presentan una mancha negra en el píleo y parte posterior del cuello de extensión variable, que se reduce en invierno y puede llegar a desaparecer, especialmente en los machos. Los juveniles presentan las partes superiores de color parduzco jaspeado y gris en lugar de negro en la cabeza.
La cigüeñuela común se clasifica en el género Himantopus, con otras cuatro cigüeñuelas, dentro de la familia Recurvirostridae, junto a las avocetas. A su vez Recurvirostridae se clasifica entre los Charadriiformes, un gran orden de aves en su mayoría acuáticas, que se divide en seis subórdenes: Charadrii (ostreros, chorlitos, avefrías, cigüeñuelas y afines), Chionidi (alcaravanes, picovainas y chorlito de Magallanes), Turnicidae (torillos), Lari (gaviotas, picos tijera, charranes, alcas, págalos, canasteras y afines), Limicoli (agachonas, jacanas, aguateros, el llanero, correlimos, andarríos y afines).
La cigüeñuela fue descrita científicamente por Carlos Linneo en 1758 en la décima edición de su obra Systema naturae,[4] con el nombre de Charadrius himantopus.[5] En 1760 el zoólogo francés Mathurin Jacques Brisson la trasladó como especie tipo del género Himantopus. El nombre de su género y especie procede de la combinación de los términos griegos ἱμάντος (himantos) «correa» y πούς (pous) «pies»,[6] en alusión a sus largas patas. A pesar de su amplia distribución no se reconocen subespecies diferenciadas de cigüeñuela común.[7][4] Anteriormente todas las especies de cigüeñuelas de América y Oceanía se consideraban subespecies de ésta, pero ahora se consideran especies separadas.
La cigüeñuela común se cría en los humedales de una amplia franja de la Eurasia templada, y migra para pasar el invierno en el sur de Asia y el África subsahariana. El hábitat reproductivo de esta zancuda son los pantanos, lagos someros y charcas. Algunas poblaciones son migratorias, y se trasladan al sur y las costas oceánicas en invierno. Las que viven en regiones más cálidas son sedentarias o realizan desplazamientos cortos. En Europa, la cigüeñuela suele divagar en primavera más al norte de su área de distribución normal, y ocasionalmente se queda a criar en los países del norte.[8][9]
Buscan alimento en la arena, el barro o el agua, y comen principalmente insectos, gusanos y pequeños crustáceos vadeando por barrizales o zonas inundadas.
Cría en pantanos y lagunas pocos profundas, o estanques. El nido es una taza desnuda en la tierra cerca del agua. Estas aves anidan a menudo pequeños grupos, a veces mezcladas con las avocetas. Una curiosidad que también se da en otras especies de aves es la estrategia que siguen para proteger la nidada, cuando un depredador se acerca a los huevos, simulan tener un ala rota para distraer la atención del atacante y alejarlo del nido.
La cigüeñuela común (Himantopus himantopus) es una especie de ave caradriforme de la familia Recurvirostridae propia de Eurasia y África. Es un ave zancuda de medio tamaño bastante común en zonas pantanosas.
Karkjalg (Himantopus himantopus) on linnuliik naaskelnoklaste sugukonnast karkjala perekonnast.
Karkjalg on 33–36 cm pikkune lind. Sulestik on alt valge ja pealt must. Jalad on pikad (kuni 40 cm) ja roosad. Nokk on pikk ja musta värvi.
Karkjalg kaalub 140–205 grammi. Tiibade siruulatus on 75 cm.
Karkjalg on laialt levinud, ta pesitseb Vahemere maades, Kesk-Aasias, Ameerikas, Austraalias ja Okeaanias. Eestis on karkjalg üsna harv eksikülaline. Karkjalg on rändlind. Euroopa karkjalad talvituvad Aafrikas ja Lähis-Idas.
Karkjalal eristatakse 5–7 alamliiki, mis sageli jaotatakse 2–4 liigiks.
Karkjalg (Himantopus himantopus) on linnuliik naaskelnoklaste sugukonnast karkjala perekonnast.
Zankaluzea (Himantopus himantopus) recurvirostridae familiako hegazti zangaluzea da[1].
Nahiz eta adituen ustez 5-7 azpiespezie izan,[2] hona hemen onarturiko taxoiak:
_I_IMG_9021.jpg)
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Zankaluzea (Himantopus himantopus) recurvirostridae familiako hegazti zangaluzea da.
Pitkäjalka (Himantopus himantopus) on Suomessa erittäin harvinainen kahlaaja. Lajin nimesi ja kuvaili Carl von Linné 1758.
Pitkäjalalla on suhteettoman pitkät jalat: linnun vartalo on 33–36 cm pitkä ja jalat voivat olla lähes 40 cm pitkät, vaaleanpunaiset. Vartalo on päältä musta, alta valkea. Pää on musta lukuun ottamatta valkeaa alaleukaa. Nokka on pitkä ja suora - kahlaavan pitkäjalan erottaa avosetistä juuri nokan muodon perusteella. Siipien kärkiväli on 75 cm ja paino 140–205 g.
Levinnyt lähes koko maapallolle napa-alueita lukuun ottamatta. Euroopassa ja Aasiassa esiintyminen on hyvin laikuttaista. Alalajien taksonomia on monimutkaista, mutta ilmeisesti Pohjois-Amerikan, Australian ja muiden alueiden pitkäjalat ovat kaikki samaa lajia. Maailman populaation koko on 360 000–2,3 miljoonaa yksilöä. Lajin kanta on elinvoimainen, ainoastaan Havaijilla elävä alalaji on vaarantunut elinalueen supistumisen takia. Suomessa pitkäjalka on erittäin harvinainen harhailija, tavattu vuoteen 2006 mennessä 5–6 kertaa.lähde?.
Pohjoisemmissa esiintymisalueen osissa pitkäjalka on muuttolintu. Eurooppalaiset pitkäjalat talvehtivat valtaosin Afrikassa päiväntasaajan pohjoispuolella sekä Lähi-idässä.
Pitkäjalka viihtyy loivilla rannoilla, rantaniityillä, matalilla järvillä ja lammilla.
Pitkäjalat pesivät rannalla avoimessa maastossa pienissä ryhmissä, joskus yhdessä avosettien kanssa. Pesä on maassa, tavallisesti lähellä vesirajaa, usein pienellä saarella tai vedestä kohoavalla maakannaksella. Yleensä pesä on avoimesti mutta toisinaan se on heinikkoon piilotettu. Joskus pesä voi sijaita jopa 200 metrin päässä vesirajasta. Munia on lähes aina 4, joskus 3 tai 5. Haudonta alkaa viimeisen munan ilmestyttyä pesään ja kestää 22–25 päivää. Molemmat puolisot hautovat. Poikaset kuoriutuvat samanaikaisesti ja ne lähtevät pesästä pian kuoriutumisen jälkeen ja alkavat heti etsiä itse ruokaa emoja seuraamalla. Poikaset oppivat lentämään noin kuukauden ikäisinä ja itsenäistyvät 2-4 viikon kuluttua siitä. Sukukypsä 2-vuotiaana.
Pääasiallisena ravintona ovat vedessä elävät hyönteiset. Syö myös pieniä nilviäisiä, äyriäisiä, matoja, hämähäkkejä, pieniä kaloja ja mahdollisesti kalan mätiä.
Pitkäjalka (Himantopus himantopus) on Suomessa erittäin harvinainen kahlaaja. Lajin nimesi ja kuvaili Carl von Linné 1758.
Himantopus himantopus
L'Échasse blanche (Himantopus himantopus) est une espèce d'oiseau échassier limicole de la famille des recurvirostridae.
Cet échassier de taille moyenne, d'une longueur totale d'environ 40 cm, d'une envergure de 65 cm à 85 cm et pesant entre 160 et 200 g, est reconnaissable à ses très longues pattes roses semblables à des échasses, ses formes élégantes et ses couleurs noire et blanche contrastées. Son dos et ses ailes sont noirs tout comme son long bec fin et droit ; son front, son cou, son haut du dos, sa poitrine et son ventre sont blancs[1].
En vol, le dessous de ses ailes triangulaires semble tout noir, tandis que ses pattes dépassent de la queue d'environ 15 cm. Il émet un cri insistant et plaintif.
Ces oiseaux se nourrissent d'invertébrés principalement d'insectes aquatiques et de mollusques pris sur la vase, le sable, la végétation ou à la surface de l'eau.
Ils ont une bonne vision nocturne et peuvent donc se nourrir y compris pendant les nuits sans lune.
Cette espèce fréquente les étangs bordés de roseaux, les champs inondés, les rizières, les salines, les lagunes et, moins souvent, les estuaires.
Cosmopolite, cette échasse est absente d'une grande partie de l'Amérique et du centre-nord de l'Eurasie. En Europe, son aire se situe entre la Sicile et le 51e parallèle. Migratrice, elle hiverne surtout en Afrique. En France, c'est une visiteuse d'été nichant régulièrement en Camargue, dans la Dombes, en Bretagne, en Picardie et dans le Pas-de-Calais.
Les échasses blanches nichent en colonie dans les marais salants ou les étangs. Le nid est un creux dans la vase ou le sable, souvent sur des îlots, en eau peu profonde. Il est garni d'herbes, de carex ou de feuilles. 3 à 4 œufs sont déposés en une ponte d'avril à juin. Les deux parents couvent alternativement pendant environ vingt-cinq jours. Les poussins prennent leur envol à l'âge d'un mois.
L'Échasse blanche bénéficie d'une protection totale sur le territoire français depuis 1976. Elle est inscrite à l'annexe I de la directive Oiseaux de l'Union européenne[2]. Il est donc interdit de la détruire, la mutiler, la capturer ou l'enlever, de la perturber intentionnellement ou de la naturaliser, ainsi que de détruire ou enlever les œufs et les nids et de détruire, altérer ou dégrader leur milieu. Qu'elle soit vivante ou morte, il est aussi interdit de la transporter, colporter, de l'utiliser, de la détenir, de la vendre ou de l'acheter.Toutefois depuis octobre 2009, ces interdictions ne s'appliquent plus aux oiseaux nés et élevés en captivité.
En vol dans la lagune de Venise.
Poussin dans la lagune de Venise.
Dans l'étang de Thau.
Une échasse blanche juvénile dans la réserve de biosphère du delta du Danube.
Himantopus himantopus
L'Échasse blanche (Himantopus himantopus) est une espèce d'oiseau échassier limicole de la famille des recurvirostridae.
A pernalonga[2] (Himantopus himantopus) é unha ave de distribución xeográfica moi ampla, caracterizada pola lonxitude das súas patas, extremadamente longas en relación ó corpo. Está en discusión se esta ave é unha única especie ou varias, e, segundo diversos expertos, so o nome científico Himantopus himantopus poderían estar comprendidas en realidade entre 2 e 4 especies.
Os exemplares adultos miden entre 33 e 36 cm de lonxitude, teñen patas moi longas de cor rosada e un bico negro longo e fino. Son de cores contrastadas: negras por riba e brancas por debaixo. A cabeza é branca e o pescozo parcialmente negro. A presenza de cor negra na cabeza é máis marcada nos machos, pero non exclusiva deles, polo que non é definitiva para diferenciar os sexos. Ademais, os machos adoitan perdera cor negra da cabeza no inverno. As aves inmaturas substitúen o negro da caluga polo gris, teñen o lombo acastañado e as puntas das plumas das alas claras, o que, cando voan, permite ver uña liña clara nas beiras das alas.
Viven en zonas chás con augas doces, salobres ou salgadas en lagoas, salinas e lagos. A lonxitude das patas permítelles procurar alimento en augas relativamente fondas. As discusións que provoca a exacta cuantificación de especies fan difícil indicar a distribución xeográfica exacta, aínda que se considerarmos unha especie única, abranguería practicamente os cinco continentes. As poboacións que crían en Europa pasan o inverno en África.
Comen principalmente insectos e crustáceos que apañan na area ou na auga. Fan os niños, a miúdo en pequenos grupos mesturados con outras aves de ribeira, como a avefría, preto da auga.
Adulto na illa Rottnest.
Ave inmatura.
Polos de Himantopus himantopus.
Adulto no niño.
Himantopus himantopus himantopus voando.
Himantopus himantopus himantopus- Adulto.
Himantopus himantopus himantopus- Immaturo.
A pernalonga (Himantopus himantopus) é unha ave de distribución xeográfica moi ampla, caracterizada pola lonxitude das súas patas, extremadamente longas en relación ó corpo. Está en discusión se esta ave é unha única especie ou varias, e, segundo diversos expertos, so o nome científico Himantopus himantopus poderían estar comprendidas en realidade entre 2 e 4 especies.
Il cavaliere d'Italia (Himantopus himantopus) è un uccello acquatico della famiglia dei Recurvirostridi.[2]
Gli adulti sono lunghi dai 33 ai 40 cm e possono pesare anche 200 g.
Le zampe possono raggiungere i 30 cm di lunghezza. Durante il volo, il battito delle ali si alterna a brevi planate e le zampe escono dalla lunghezza del corpo, dando al cavaliere d'Italia un aspetto elegante. Hanno un becco lungo, nero e sottile; il corpo ha le parti superiori nere che contrastano con le parti inferiori bianche splendenti. L'occhio ha un'iride rossa, con una pupilla molto grande: il che fa assomigliare l'occhio del cavaliere d'Italia a quello di un cucciolo di mammifero.
La femmina si differenzia dal maschio per avere le scapolari marroni, invece che nere. Un altro aiuto sulla distinzione del sesso potrebbe venire dal colore della nuca: nel maschio è più nera, ma questa differenza non è sempre presente, tanto che spesso appare più nera nelle femmine che in molti maschi.
Gli habitat del cavaliere d'Italia sono le paludi e le lagune poco profonde con sponde sabbiose e sassose. Si adattano facilmente anche ad ambienti artificiali, come risaie e saline. Si può trovare in Europa, intorno al Mar Mediterraneo, e a nord fino alla Germania e al Regno Unito; in Africa sia sulle coste mediterranee che in Madagascar; in Asia sia in Asia centrale, nelle zone del Sud-est asiatico e anche in Asia orientale (Cina, Taiwan e alcune isole).
In Italia si stima vivano circa 4000-5000 coppie di cavaliere d'Italia, seconda popolazione europea per importanza dopo quella spagnola, dove infatti nidificano circa 12000 coppie. Quasi tutti i cavalieri d'Italia italiani sembrano svernare nelle paludi del Mali e del Senegal, come per esempio il Delta interno del Niger, ma qualcuno resta in Italia anche d'inverno: nella stagione fredda si concentrano soprattutto in Sardegna, in Sicilia e qualche esemplare anche nella salina di Comacchio.
Le zone di nidificazione italiane sono varie: si registrano centinaia di coppie principalmente nel Delta del Po, nell'Orbetello e in Sardegna. Colonie minori sono sparse nel resto della Pianura Padana (alcuni esempi sono l'Oasi di Torrile, la Salina di Cervia, le risaie del Piemonte, alcune aree della Laguna di Venezia, il Parco regionale del Mincio e la Riserva naturale della Foce dell'Isonzo) e nel Mezzogiorno (laghi di Lesina e di Varano, Saline di Margherita di Savoia e varie zone umide in Sicilia) .
La regione che ospita più cavalieri d'Italia è l'Emilia-Romagna, concentrati per la maggior parte nelle province di Ferrara, di Ravenna e di Bologna.
Il cavaliere d'Italia si nutre di insetti, crostacei, molluschi, vermi e altri invertebrati; a volte mangia anche dei girini. Raccoglie il suo cibo direttamente dalla sabbia e dall'acqua; per cacciare utilizza vista e tatto: infatti, muove il becco nell'acqua intercettando le prede. È in grado di cacciare anche di notte, dato che riesce a vedere bene anche al buio.
Il cavaliere d'Italia nidifica sulle sponde dei laghi salmastri e delle zone umide.
Il nido può essere un ammasso di rami in mezzo all'acqua di una palude o una depressione scavata con le zampe su una barena o su un'isoletta, tra le salicornie.
A partire da aprile il maschio corteggia la femmina con danze non molto complicate ma eleganti: la femmina sta in piedi con il capo rivolto verso il basso, mentre il maschio le gira intorno beccando l'acqua e le piume del petto; infine, il maschio sale in groppa alla femmina e si accoppiano, per poi discendere, stringere la femmina sotto un'ala e fare qualche passo vicini.[3] La femmina depone tra fine aprile e inizio giugno 3-4 uova di colore giallo-verde, macchiate di bruno scuro. L'incubazione dura 25-26 giorni e, insieme all'allevamento della prole (che dura circa un mese) viene effettuata da entrambi i genitori. Questi uccelli nidificano spesso in piccoli gruppi, a volte insieme alle avocette o alle sterne.
I piccoli cavalieri sono nidifughi: abbandonano, cioè, il nido molto presto. Imparano a volare circa un mese dopo la schiusa. Le femmine dei cavalieri d'Italia (come succede anche per le avocette), se si avvicina un predatore al nido, simulano di avere un'ala rotta, spiegandola e facendo molto rumore per farsi sentire. In questo modo, al predatore viene istintivo attaccare l'uccello "ferito", lasciando stare il nido. Se il cavaliere d'Italia, però, capisce che un intruso non ha cattive intenzioni (come un birdwatcher che osserva la situazione), nel caso in cui qualche minuto dopo si avvicini nuovamente, non ripeterà ancora questa messa in scena.
Corteggiamento
Accoppiamento
Cova
Uovo
Pulcino
Femmina che finge di avere l'ala rotta
In Italia la specie è particolarmente protetta ai sensi della legge 157/1992[4]. Agli inizi degli anni ottanta la specie era molto a rischio, ma nei successivi decenni la popolazione è molto aumentatata, grazie alla protezione delle zone umide dove il cavaliere d'Italia si riproduce e grazie anche alla protezione nei paesi dove sverna in inverno.
La popolazione generale sembra stabile, anche se alcune (tipo quella europea) sono in netto aumento numerico e ingrandiscono anche il loro areale, fatto legato forse al riscaldamento globale che consente loro di colonizzare zone che erano più fredde. Inoltre, sembrano essere diventati meno timorosi nei confronti dell'uomo, tanto che sempre più spesso si registrano casi di nidificazione in ambienti antropici come saline, risaie e anche vasche di aziende agricole, oltre ad avvistamenti di individui negli stagni delle città.
Il cavaliere d'Italia (Himantopus himantopus) è un uccello acquatico della famiglia dei Recurvirostridi.
Kojūkas (lot. Himantopus himantopus, angl. Black-winged Stilt, vok. Stelzenläufer) – avocetinių (Recurvirostridae) šeimos paukštis, maždaug tilviko dydžio, bet snapas ir kojos sudaro didesnę kūno ilgio dalį. Apdaras daugiausia baltos spalvos, mantija ir sparnų viršus ir apačia juodi. Rausvos kojos skrendant stipriai išsikišusios. Skrendančio gerai matyti baltas pleištas, besitęsiantis nuo uodegos ir siaurėjantis nugaroje, tarp juodų trikampių sparnų.
Gyvena vidutinėse ir žemutinėse platumose nuo vidutinio klimato zonų iki Viduržemio jūros, stepių ir dykumų zonų. Mėgsta seklius stovinčio vandens telkinius su lygiais ar nuožulniais smėlėtais, molėtais ar dumblinais krantais, be žolių ir neakmenuotais.
Lietuvoje neperi, stebimi tik atsitiktinai užklystantys individai.
Kojų ilgis 18 cm.
Gyvena nedidelėmis klonijomis.
Minta vabzdžiais ir lervomis.
Skleidžia garsus panašius į šaižų „tiu-ji“ ir slopų karksėjimą.
Moka plaukti.
Jo kojos palyginti su kūnu yra ilgiausios iš visų paukščių (po flamingo).
Šis su ornitologija susijęs straipsnis yra nebaigtas. Jūs galite prisidėti prie Vikipedijos papildydami šį straipsnį. Kojūkas (lot. Himantopus himantopus, angl. Black-winged Stilt, vok. Stelzenläufer) – avocetinių (Recurvirostridae) šeimos paukštis, maždaug tilviko dydžio, bet snapas ir kojos sudaro didesnę kūno ilgio dalį. Apdaras daugiausia baltos spalvos, mantija ir sparnų viršus ir apačia juodi. Rausvos kojos skrendant stipriai išsikišusios. Skrendančio gerai matyti baltas pleištas, besitęsiantis nuo uodegos ir siaurėjantis nugaroje, tarp juodų trikampių sparnų.
Gyvena vidutinėse ir žemutinėse platumose nuo vidutinio klimato zonų iki Viduržemio jūros, stepių ir dykumų zonų. Mėgsta seklius stovinčio vandens telkinius su lygiais ar nuožulniais smėlėtais, molėtais ar dumblinais krantais, be žolių ir neakmenuotais.
Lietuvoje neperi, stebimi tik atsitiktinai užklystantys individai.
Kojų ilgis 18 cm.
Gyvena nedidelėmis klonijomis.
Minta vabzdžiais ir lervomis.
Skleidžia garsus panašius į šaižų „tiu-ji“ ir slopų karksėjimą.
Moka plaukti.
Jo kojos palyginti su kūnu yra ilgiausios iš visų paukščių (po flamingo).
Garstilbis (Himantopus himantopus) ir īlenknābju dzimtas (Recurvirostridae) tārtiņveidīgo putnu suga, kurai ir 5 pasugas.[1][2] Tas plasi izplatīts visā pasaulē, gandrīz visos kontinentos, izņemot Antarktīdu un attālākās salas okeānos.[1]
Garstilbis ir bieži sastopama suga Āfrikā, Āzijā, Amerikā, Autrālijā un Jaunzēlandē. Eiropā fragmentāri mājo rietumos un dienvidos, plašākā zonā Krievijas dienvidos. Eiropas populācijas areāla ziemeļu robeža sasniedz Nīderlandi, Vāciju, Poliju un Baltkrieviju, tomēr ligzdotāju skaits šajās valstīs ir niecīgs, atsevišķos gados neligzdo vispār. Eiropas ligzdotāji ziemo Āfrikā, Tuvajos Austrumos un Spānijas dienvidos.[3]
Garstilbis Latvijā ir rets ieceļotāja un līdz šim bijuši tikai divi novērojumi. Visticamākais, ieceļošana sagaidāma arī turpmāk, jo 2012. gadā ir bijusi pierādīta ligzdošana Klaipēdas apkaimē Lietuvā.[3]
Garstilbis ir liela auguma bridējputns ar ļoti garām kājām, relatīvi nelielu galvu un garu, taisnu knābi. Tā ķermeņa garums ir 33—43 cm, spārnu izplētums 67–83 cm, svars 136—300 g.[4][5][6] To garās kājas ir sarkanas, knābis melns, apspalvojums melnbalts: ķermeņa augšpuse un spārni melni, ķermeņa apakšpuse balta. Galva un kakls ir balti pilnībā vai arī ar vairāk vai mazāk melnām spalvām atkarībā no pasugas, daļai ziemas periodā galva un kakls kļūst pilnībā balti. Tēviņa muguras melnajām spalvām redzams tumši zaļš spīdums, toties mātītēm melnā mugura ir ar brūnu toni. Jaunajiem putniem melno spalvu vietā ir pelēkas spalvas. Kājas garstilbim aizņem 60% no kopējā putna augstuma.[7]
Garstilbis, lai arī ligzdo šķirti viens no otra, ārpus vairošanās sezonas ir ļoti sabiedrisks putns un veido lielus barus, kuros var būt apmēram 1000 īpatņu.[7] Ziemeļu reģionu populācijas ir gājputni un pārlido lielus attālumus lūdz to ziemošanas vietām. Lai arī atkarībā no sezonas mainās putna barošanās ieradumi, tas galvenokārt barojas ar ūdens bezmugurkaulniekiem: kukaiņiem, moluskiem, vēžveidīgajiem un zirnekļiem, tārpiem, kā arī kurkuļiem un mazām zivtiņām.[7] Barība tiek meklēta piekrastes seklajos, dūņanajos ūdeņos un dubļos.
Garstilbji ligzdo atsevišķi viens no otra vai veido retinātas kolonijas, kurās ir 2—50 pāri, retos gadījumos līdz vairākiem 100 pāru.[1] Putni veido monogāmus pārus, kas kopīgi iekārto ligzdošanas vietu, kopīgi perē un kopīgi uzņemas rūpes par putnēniem. Ligzda ir neliela iedobe smiltīs, kas izklāta ar dažādiem augiem, sausu zāli un ūdensaugiem.[7] Tā parasti atrodas seklu ūdenskrātuvju un lagūnu krastos, viegli sāļu ūdeņu pārpurvotās pļavās ar smilšu sērēm, dubļu un māla bedrēm. Ligzdas visbiežāk atrodas mitrās pļavās, purvos, seklu ezeru un upju krastos, apūdeņotos tīrumos, dīķmalās. Šie putni ligzdo arī kalnu ezeru krastos.[1]
Dējumā ir 2—5 olīvzaļas vai gaiši brūnas olas ar raibumiņiem. Lielāko daļu laika perē mātīte. Inkubācijas periods ilgst 24—27 dienas. Pēc izšķilšanās mazuļi jau pēc dienas pamet ligzdu un seko saviem vecākiem. Apspalvojums izaug 28—32 dienu vecumā, bet pilnībā neatkarīgi jaunie putni kļūst vēl pēc 14—28 dienām.[8]
Mūsdienās garstilbja sugai pievienotas vairākas kādreizējās garstilbju ģints sugas, kuras šobrīd tiek sistematizētas kā garstilbja pasugas:[1][2]
Garstilbis (Himantopus himantopus) ir īlenknābju dzimtas (Recurvirostridae) tārtiņveidīgo putnu suga, kurai ir 5 pasugas. Tas plasi izplatīts visā pasaulē, gandrīz visos kontinentos, izņemot Antarktīdu un attālākās salas okeānos.
Burung Kedidi Kaki Panjang atau nama lain Burung Stilt, adalah salah satu daripada haiwan yang boleh didapati di Malaysia. Nama saintifiknya ialah Himantopus himantopus[2].
Burung Kedidi Kaki Panjang ialah haiwan yang tergolong dalam golongan benda hidup, alam : haiwan, filum : kordata, sub-filum : bertulang belakang (vertebrata), kelas : burung. Burung Kedidi Kaki Panjang ialah haiwan berdarah panas, mempunyai sayap dan badan yang dilitupi bulu pelepah. Paruh Burung Kedidi Kaki Panjang tidak bergigi.
Burung Kedidi Kaki Panjang membiak dengan bertelur. Telur Burung Kedidi Kaki Panjang bercangkerang keras.
Juvenile, Perth Zoo
Nestling of himantopus. The other taxa look the same at this age
Himantopus himantopus himantopus in flight
Fledgling (Laguna di Venezia, Italy)
Hawaiian Stilt on Kauai, Hawaii]]
.Selenggaraan CS1: Menggunakan parameter authors (link)
A - B - C - D - E - F - G - H - I - J - K - L - M - N - O - P - Q - R - S - T - U - V - W - X - Y - Z Burung Kedidi Kaki Panjang atau nama lain Burung Stilt, adalah salah satu daripada haiwan yang boleh didapati di Malaysia. Nama saintifiknya ialah Himantopus himantopus.
De steltkluut (Himantopus himantopus) is een waadvogel met zeer lange poten uit de familie van kluten (Recurvirostridae). De Australische, Zuid-Amerikaanse en Amerikaanse steltkluut worden vaak als ondersoorten van deze soort beschouwd.[2][3]
Deze vogel heeft enorm lange, roze poten (bijna de helft van de totale lengte), een zwart-wit verenkleed en een lange, rechte naaldfijne snavel. De mantel en vleugels zijn zwart, de kop en kruin zijn wit (vaak grijs bij mannetje). Mannetjes zijn meer zwart dan vrouwtjes, met name in de zomer. Vrouwtjes hebben vaak een bruinige kleur. Juveniel lijkt op adult, maar de bovenzijde is bruiner en de poten vuilroze of grijzig. In de vlucht steken de poten ver buiten de staart uit en contrasteren de zwarte ondervleugels sterk met het witte lichaam. Als hij niet in het water loopt, moet hij diep doorbuigen om voedsel op te pikken.
Het voedsel bestaat uit insecten, slakken en wormpjes.
Het legsel bestaat uit drie tot vier grijsbruingele tot zandkleurige, peervormige eieren met paarse ondervlekken met donkerbruine vlekken.
De steltkluut komt als broedvogel voor in Frankrijk, Spanje, Portugal, Griekenland, Turkije en Afrika. Verder ook op Madagaskar en grote delen van Midden- en Oost-Azië, India en Sri-Lanka en Indochina. Vogels uit Europa en Midden-Azië overwinteren in Afrika en Zuid-Azië en de Indische Archipel.
De vogel broedt in zoetwatermoerassen, langs meren en ondergelopen riviervlakten, soms in zoutpannen en in Turkije is de vogel bij meren in hoogvlakten tot op 2000 m boven zeeniveau aangetroffen.
BirdLife International beschouwt sinds 2014 de Australische steltkluut, de Zuid-Amerikaanse steltkluut en de Amerikaanse steltkluut als ondersoorten. De grootte van de wereldpopulatie werd in 2014 geschat op 0,7 tot 3,8 miljoen individuen. Men veronderstelt dat de soort in aantal vooruit gaat. Om deze redenen staat de steltkluut (H. himantopus sensu lato) als niet bedreigd op de Rode Lijst van de IUCN.[1] Als watervogel is hij wel beschermd krachtens het AEWA-verdrag.
In tegenstelling tot de kluut komt de steltkluut weinig in Nederland voor. In periodes van grote droogte in deze streken komt het voor dat sommige steltkluten naar Noordwest-Europa trekken. In 1931 broedde er voor het eerst een paar in Nederland. Tussen 1989 en 1995 werd jaarlijks gebroed in aantallen tussen de 3 en 22 paar.[4] Volgens SOVON is de steltkluut in de periode 1990-2007 een onregelmatige broedvogel, waarbij geen uitspraken over trends kunnen worden gedaan.[5] Voor de zekerheid is de in 2004 als gevoelig op de Nederlandse rode lijst gezet. De steltkluut staat als zeldzaam op de Vlaamse rode lijst.
Bronnen, noten en/of referenties
Mediabestanden die bij dit onderwerp horen, zijn te vinden op de pagina Himantopus himantopus op Wikimedia Commons. De steltkluut (Himantopus himantopus) is een waadvogel met zeer lange poten uit de familie van kluten (Recurvirostridae). De Australische, Zuid-Amerikaanse en Amerikaanse steltkluut worden vaak als ondersoorten van deze soort beschouwd.
Stylteløpar (Himantopus himantopus) er ein vadefugl i avosettfamilien med utbreiing i Middelhavsområdet og Afrika austover til søraustlege Asia og Taiwan.
Wikimedia Commons har multimedia som gjeld: Stylteløpar Stylteløpar (Himantopus himantopus) er ein vadefugl i avosettfamilien med utbreiing i Middelhavsområdet og Afrika austover til søraustlege Asia og Taiwan.
Stylteløper (Himantopus himantopus) er en ganske langbeint vadefugl med langt nebb. Den er 33-36 cm. med et nebb på 6,5 cm. Den legger ca. 4 egg. Rugetiden varer i 22-26 dager. Den går rundt på grunt vann og snapper med seg insekter og andre småkryp.
Denne ornitologirelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Stylteløper (Himantopus himantopus) er en ganske langbeint vadefugl med langt nebb. Den er 33-36 cm. med et nebb på 6,5 cm. Den legger ca. 4 egg. Rugetiden varer i 22-26 dager. Den går rundt på grunt vann og snapper med seg insekter og andre småkryp.
Scientìfich: Himantopus himantopus
Piemontèis : ...
Italian : Cavaliere d'italia
Multimedia w Wikimedia Commons Szczudłak zwyczajny (Himantopus himantopus) – gatunek średniej wielkości ptaka brodzącego z rodziny szczudłonogów (Recurvirostridae). Występowanie w zależności od podgatunku[3]:
Jest to ptak, który ma jeden z najrozleglejszych zasięgów występowania. W jego środkowych strefach jest osiadły lub koczujący. W XX wieku rozszerzył swój zasięg bardziej na północ. Długo utrzymujące się susze nad Morzem Śródziemnym powodują inwazje tych ptaków do Europy Środkowej i zasiedlenia kolejnych par lęgowowych.
Systematyka w obrębie kompleksu Himantopus himantopus jest skomplikowana i każdy z powyższych podgatunków (z wyjątkiem nominatywnego) jest przez niektórych naukowców uważany za odrębny gatunek.
Otwarte brzegi jezior, zarówno słodkich jak i słonawych czy słonych, pola ryżowe i słone łąki. Najliczniejszy na stepach i półpustyniach. Przebywa nad płytkimi wodami, gdzie brzegi są porośnięte niewysoką roślinnością.
Owady wodne oraz lądowe, skorupiaki, robaki, pajęczaki, kijanki, małe ryby i mięczaki. Żeruje na płyciznach, wchodząc po brzuch do wody.
Na terenie Polski gatunek ten jest objęty ścisłą ochroną gatunkową[5].
Szczudłak zwyczajny (Himantopus himantopus) – gatunek średniej wielkości ptaka brodzącego z rodziny szczudłonogów (Recurvirostridae). Występowanie w zależności od podgatunku:
szczudłak zwyczajny (Himantopus himantopus himantopus) (Linnaeus, 1758) – od południowo-zachodniej Francji przez Półwysep Iberyjski po Afrykę Południową i Madagaskar. Na wschodzie osiąga Chiny, Tajwan, Indie i Półwysep Indochiński. Częściowo osiadły, północne populacje wędrowne, odlatują nad Morze Śródziemne i do Afryki aż po równik. W Europie Środkowej regularnie lęgowy na Węgrzech. W Polsce sporadycznie pojawia się na przelotach (obserwowany ok. 80 razy). Wyjątkowo zdarzają się lęgi – od lat 90. XX wieku stwierdzono 7 takich przypadków. Himantopus himantopus ceylonensis Whistler, 1944 – szczudłak cejloński - Sri Lanka, Himantopus himantopus meridionalis C. L. Brehm, 1843 – południowa Afryka, szczudłak hawajski (Himantopus himantopus knudseni) Stejneger, 1887 – szczudłak hawajski - Hawaje.Jest to ptak, który ma jeden z najrozleglejszych zasięgów występowania. W jego środkowych strefach jest osiadły lub koczujący. W XX wieku rozszerzył swój zasięg bardziej na północ. Długo utrzymujące się susze nad Morzem Śródziemnym powodują inwazje tych ptaków do Europy Środkowej i zasiedlenia kolejnych par lęgowowych.
Systematyka w obrębie kompleksu Himantopus himantopus jest skomplikowana i każdy z powyższych podgatunków (z wyjątkiem nominatywnego) jest przez niektórych naukowców uważany za odrębny gatunek.
O pernilongo ou pernalonga (Himantopus himantopus) é uma ave limícola que pertence à família Recurvirostridae. Em Portugal pode ser visto durante todo o ano, mas é mais comum no verão.
É facilmente identificável pelas longas patas vermelhas, corpo branco e asas pretas, fazendo lembrar uma cegonha em miniatura. Ocorre geralmente em salinas ou noutros planos de água doce ou salobra.
Šišila bocianovitá[3] (Himantopus himantopus) je druh vtáka z čeľade šabliarkovité (Recurvirostridae). Obýva najmä slaniská, je celosvetovo rozšírená, v Európe hlavne v južnej časti. Zimuje v Afrike, južne od Sahary. Na Slovensku hniezdila do roku 1999 len na troch lokalitách, na 0,70 % mapovacích kvadrátov.[4] Podľa Medzinárodnej únie na ochranu prírody a prírodných zdrojov šišila bocianovitá patrí medzi najmenej ohrozené druhy, trend celkovej populácie je stúpajúci, stavy v Európe sú stabilné.[1]
Odhadovaný počet hniezdiacich párov je 0 - 5. Druh je fluktuujúci. Ekosozologický status v roku 1995 E - ohrozený druh. V roku 1998 EN - ohrozený. V roku 1998 EN:B1 - ohrozený.[4] V roku 2001 EN - ohrozený.[5] V roku 2014 EN* C2a(i)b; D - silne ohrozený.[2][6][7]
Commons ponúka multimediálne súbory na tému Šišila bocianovitá
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému Šišila bocianovitá
Šišila bocianovitá (Himantopus himantopus) je druh vtáka z čeľade šabliarkovité (Recurvirostridae). Obýva najmä slaniská, je celosvetovo rozšírená, v Európe hlavne v južnej časti. Zimuje v Afrike, južne od Sahary. Na Slovensku hniezdila do roku 1999 len na troch lokalitách, na 0,70 % mapovacích kvadrátov. Podľa Medzinárodnej únie na ochranu prírody a prírodných zdrojov šišila bocianovitá patrí medzi najmenej ohrozené druhy, trend celkovej populácie je stúpajúci, stavy v Európe sú stabilné.
Styltlöpare[2] (Himantopus himantopus) är en mycket långbent vadare. Den ingår i familjen Recurvirostridae som omfattar skärfläckor och andra arter av styltlöpare. Huruvida styltlöparen är en eller flera arter råder det inte konsensus kring.
Styltlöparen är en svartvit smäcker vadare med mycket långa ben, lång hals, spetsiga vingar och lång smal svart näbb. Som adult mäter styltlöpare 33–36 cm inklusive näbben som mäter 6,5 cm.[3] Dess ben är 14-17 cm.[3] I häckningsdräkt är benen rosaröda och vingovansidan helsvart medan kropp och stjärt är helvita.
Huvud och hals varierar från helvit, till vit med svart hätta, nacke och halsbaksida, där utbredning på det svarta varierar. De individer som har svart på halsen har oftast ett vitt parti som sträcker sig likt ett band över främre delen av ryggen. Ibland har de även ett rudimentärt öppet svart bröstband. Vingovansidan hos hanen har en grönaktig glans medan honan har en brunaktig ton som kontrasterar mot de svarta vingpennorna. Juvenila fåglar är grå istället för svarta och har en tydlig sandig ton på vingarna med ljusa fjäderbräm.[3]
Arten häckar i våtmarksområden, vid grunda sjöar och dammar. Flyttpopulationerna övervintrar ofta i kustbiotoper. Boplatsen placeras vid ett bart område i närheten av vatten. De häckar ofta i mindre grupper, ibland tillsammans med skärfläckor. De lever främst av insekter och kräftdjur som de plockar ifrån marken eller ur vattnet.
Taxonomin för styltlöparen är komplicerad och omdiskuterad. Tidigare omfattade ofta arten, utöver nominatformen, även taxonen australisk styltlöpare (leucocephalus) och amerikansk styltlöpare (mexicanus) och vissa auktoriteter låter fortfarande en eller flera av dessa ingå som underarter i nominatformen. Clements et al. 2016 delar upp gruppen i tre arter och erkänner tre underarter av amerikansk styltlöpare,[4] där de två taxonen melanurus och knudseni av vissa andra auktoriteter behandlas som goda arter och då bär trivialnamnen vitkronad styltlöpare och hawaiiansk styltlöpare. Sedan 2014 behandlar Birdlife International och IUCN återigen styltlöparen som en enda art.[1]
Nominatformen av styltlöpare omfattar även de föreslagna underarterna meridionalis och ceylonensis men dessa accepteras oftast inte utan arten behandlas istället som en monotypisk art, det vill säga att den inte delas upp i underarter.[4]
Nominatformen av styltlöparen häckar från Medelhavsregionen till Sydostasien och Taiwan, men även i Afrika söder om Sahara och på Madagaskar. Vissa populationer är flyttfåglar, generellt de nordligare häckningspopulationerna, och dessa flyttar vintertid till kustområden, medan häckningspopulationer i varmare områden generellt är stannfåglar eller kortflyttare. De nordvästliga poulationerna i Västeuropa övervintrar i Afrika. I östra Asien förekommer den bara lokalt som häckfågel men är mycket vanligare vintertid. Under andra hälften av 1900-talet har den även blivit vanligare vintertid på ögrupperna Marianerna och Saipan och under sent 1900-tal även börjat observeras på andra öar i västra Mikronesien.[5][6][7] I Europa, under vårflyttningen, är den en regelbunden gäst norr om sitt utbredningsområde och i sällsynta fall stannar den kvar på lokaler i Nordeuropa och häckar. Exempelvis häckade ett par i Storbritannien 1987.[8]
I Sverige är styltlöparen en oregelbunden och inte alltid årlig gäst, men 1998 sågs den vid hela fem tillfällen. Nästan alla fynd har gjorts söder om Dalälven, förutom i juli 2000 när två individer sågs sträckande i Holmsunds skärgård i Västerbotten. Sammanlagt har 27 fynd av 31 individer gjorts till och med 2014.[9]
Internationella naturvårdsunionen IUCN kategoriserar arten som livskraftig, men inkluderar även australisk, amerikansk och vitkronad styltlöpare i bedömningen.[1] Denna sammanlagda världspopulation uppskattas till mellan 450.000 och 780.000 individer, varav 53.900-75.700 par tros häcka i Europa.
Adult med helt vitt huvud i Thailand
Häckande
Adult födosökande
Dununge. Alla taxa av styltsnäppa ser likadana ut i detta stadium.
Wikimedia Commons har media som rör styltlöpare.
Styltlöpare (Himantopus himantopus) är en mycket långbent vadare. Den ingår i familjen Recurvirostridae som omfattar skärfläckor och andra arter av styltlöpare. Huruvida styltlöparen är en eller flera arter råder det inte konsensus kring.
Bayağı uzunbacak (Himantopus himantopus), kılıçgagagiller (Recurvirostridae) familyasından bir kuş türü.
33–36 cm büyüklüğündedirler. Uzun pembe bacakları, uzun ince siyah bir gagası ve koyu bir başlık ve koyu bir arkayla çoğunlukla beyazdırlar.
Bu kuşun taksonomisi, hala tartışılmaktadır: bazı kaynaklar, beş ayrı tür olduğuna inanır; diğerleri ise bazılarını veya hepsini alt tür olarak düşünür. Bu beş form:
Bütün formların üreme habitatı, bataklıklar, sığ göller ve gölcüklerdir. Yuva yeri, yerde yalın bir noktadır, suya yakındır. Bu kuşlar çoğunlukla, küçük gruplar halinde bazen kılıçgagalarla yuva yaparlar. Bazı populasyonlar göçmendir ve kışta okyanus kıyılarına hareket ederler.
Bu kuşlar, kumdan veya sulardan yiyeceğini alırlar. Onlar çoğunlukla, böcekler ve kabukluları yerler.
Habitat kaybı yüzünden tehlikededirler. Hawaii Adaları'nda üreme gösteren tek kıyı kuşudur. Uzunbacak, AEWA sözleşmesinde yer alan kuşlardan biridir.
Kuzey Avrupalı ülkelerde üremek için ara sıra kalırlar, örneğin 1987'de Büyük Britanya'da[1].
Bayağı uzunbacak (Himantopus himantopus), kılıçgagagiller (Recurvirostridae) familyasından bir kuş türü.
33–36 cm büyüklüğündedirler. Uzun pembe bacakları, uzun ince siyah bir gagası ve koyu bir başlık ve koyu bir arkayla çoğunlukla beyazdırlar.
Досить великий кулик (розміром з голуба), з непропорційно довгими ногами і довгим прямим гострим дзьобом. У дорослого птаха у шлюбному вбранні верх голови і задня частина шиї мають мінливе забарвлення, від білого до чорного; у дорослого самця повністю біле оперення голови і шиї буває зрідка; верхня частина спини, плечові пера і крила чорні, з зеленим металічним полиском; решта оперення біла; дзьоб довгий, рівний, чорний; ноги довгі, червоні, у польоті значно виступають за хвостом. У позашлюбному оперенні тім'я і задня частина шиї сіруваті. Молодий птах схожий на дорослого у позашлюбному оперенні, але темно-бурі пера верху з вохристою облямівкою; по краю другорядних і внутрішніх першорядних махових пер проходить вузька біла смуга; дзьоб темно-сірий, основа червонувата; ноги сірувато-рожеві. Довжина тіла — 35—40 см, розмах крил — 67—83 см, маса — 150—190 г.
Видає голосний свист «гоїть» або «троїть».
Гніздовий ареал охоплює південну частину Європи, Південну Азію, Африку (на південь від Сахари), Австралію, Південну Америку, південь Північної Америки. В Україні гніздиться біля Чорного і Азовського морів: по дельтах річок і на лиманах. Мозаїчні поселення трапляються у Волинській, Харківській, Донецькій, Луганській областях, степовій частині Криму. Зальоти відмічали у Полтавській, Черкаській, Київській та інших областях.
Чисельність в Європі становить 37-64 тис. пар [1]. На території України гніздиться близько 8,5-10 тис. особин, у тому числі на Сиваші — 3,5-3,6 тис. пар. Причини зміни чисельності: випасання худоби і розвиток рекреації у місцях гніздування, різкі коливання рівня води у водосховищах, зростання чисельності ворогів (грака, ворони сірої, лисиці, собаки єнотовидного, бродячих собак), деградація кормових і гніздових біотопів через діяльність людини, фактор непокою під час гніздування, створення ставків на місці кормових біотопів, хімічне забруднення середовища.
Перелітний птах. Весняна міграція відбувається у квітні — травні. Заселяє узбережжя морів, прибережні острови, напівзатоплені острівці, долини річок, купинясті болота, мілководні прісні і солонуваті озера, відстійники, риборозплідні ставки. Гніздиться біля урізу води або на відстані до 100 м вглиб водойми, окремими парами і колоніями, іноді разом з крячками. У повній кладці 4 яйця. Колір від оливково-зеленого до попелясто-сірого, шкаралупа вкрита дрібними червонувато-коричневими крапинками. Насиджують самець і самка (22—24 дні). Пташенята стають на крила на 30—35 день. Осіння міграція триває з кінця липня до кінця серпня. Живиться переважно комахами та їхніми личинками.
Включено до Боннською (Додаток ІІ) та Бернською (Додаток ІІ) конвенціями, угоди AEWA. Внесений до Червоної книги України (1994, 2009) (статус − вразливий). В Україні знаходиться під охороною у Дунайському біосферному заповіднику, Кримському природному заповіднику (Лебедині острови), Азово-Сиваському НПП, Тилігульскому РЛП, деяких заказниках. З метою ефективнішої охорони слід узяти під охорону гніздові поселення біля водосховища Сасик, Лебединської коси та в окремих місцях Криму, у РЛП «Меотида» обмежити випасання худоби і заборонити появу людей у місцях гніздування. Необхідно створити сезонні орнітологічні заказники у гніздовий період, проводити широкі просвітницькі заходи.
Himantopus himantopus là một loài chim trong họ Recurvirostridae.[1] Các ý kiến khác nhau về việc liệu loài chim này với danh pháp khoa học H. himantopus nên được coi là một loài duy nhất hay không và nếu không, có bao nhiêu loài được công nhận. Tên khoa học Himantopus có nguồn gốc từ tiếng Hy Lạp có nghĩa là "chân cà kheo". Hầu hết các nguồn ngày nay chấp nhận 2-4 loài[2] [3] [4]
Chim trưởng thành dài 33-36 cm (13-14 inch). Chúng có đôi chân dài màu hồng, mỏ màu đen dài và đen ở trên và dưới màu trắng, với đầu và cổ màu trắng với một lượng khác nhau của màu đen. Chim trống có lưng đen, thường có màu lục nhạt. Chim mái có lưng màu nâu, tương phản với màu đen. Trong quần thể có đầu trắng bình thường ít nhất vào mùa đông, chim mái có xu hướng có ít màu đen trên đầu và cổ quanh năm, trong khi nam giới thường có nhiều màu đen, đặc biệt là vào mùa hè. Sự khác biệt này không rõ ràng, tuy nhiên, chim trống thường có màu trắng hoàn toàn vào đầu mùa đông.
Những con chim chưa trưởng thành có màu xám thay vì màu đen và có màu cát rõ rệt trên cánh, với viền lông nhẹ xuất hiện dưới dạng một đường màu trắng trong chuyến bay.
Các phân loại của loài chim này vẫn còn tranh cãi. Một số mô tả đến năm loài khác biệt; Những người khác xem xét một số hoặc tất cả những thứ này là phân loài. Ngoài ra, hai phân loài đáng ngờ cũng đôi khi được liệt kê, nhưng không phải là các loài độc lập. Trong phạm vi rộng nhất, với một loài và 5-7 phân loài, loài chim này thường được gọi là cẳng chân thông thường. Cái tên da đen cánh cứng, mặt khác có thể cụ thể đề cập đến Thế giới Cũ đề cử phân loài. Môi trường sống của tất cả các cây cột là đầm lầy, hồ nước nông và ao. Một số quần thể di cư và di chuyển đến bờ biển vào mùa đông; Những người ở các vùng khí hậu nóng hơn nói chung là cư dân hoặc người lang thang tầm ngắn. Ở Châu Âu, chân đen là một mùa xuân thường xuyên vượt qua những người đi lang thang ở khu vực bình thường, đôi khi còn lại để lai tạo ở các nước Bắc Âu. Các cặp đã sinh sản thành công tại Anh vào năm 1987, và sau 27 năm gián đoạn, hai trường hợp lai tạo thành công tại Nam nước Anh vào năm 2014. [8]
[10][11] Loài này tìm thức ăn từ cát hoặc nước. Chúng chủ yếu ăn côn trùng và giáp xác.
Khu vực làm tổ là một chỗ trống trên mặt đất gần nước. Những con chim này thường làm tổ trong các nhóm nhỏ. Dân số Hawaii bị đe doạ do môi trường sống bị mất và có thể giới thiệu những kẻ săn mồi. IUCN công nhận 3 loài hiện nay, kết hợp các loài chim Hawaii và Nam Mỹ với chân đen; Do đó, không loài nào trong số ba loài này được liệt kê như là một loài bị đe dọa[2][3][4]
Bài viết Bộ Choi choi này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Himantopus himantopus là một loài chim trong họ Recurvirostridae. Các ý kiến khác nhau về việc liệu loài chim này với danh pháp khoa học H. himantopus nên được coi là một loài duy nhất hay không và nếu không, có bao nhiêu loài được công nhận. Tên khoa học Himantopus có nguồn gốc từ tiếng Hy Lạp có nghĩa là "chân cà kheo". Hầu hết các nguồn ngày nay chấp nhận 2-4 loài
Chim trưởng thành dài 33-36 cm (13-14 inch). Chúng có đôi chân dài màu hồng, mỏ màu đen dài và đen ở trên và dưới màu trắng, với đầu và cổ màu trắng với một lượng khác nhau của màu đen. Chim trống có lưng đen, thường có màu lục nhạt. Chim mái có lưng màu nâu, tương phản với màu đen. Trong quần thể có đầu trắng bình thường ít nhất vào mùa đông, chim mái có xu hướng có ít màu đen trên đầu và cổ quanh năm, trong khi nam giới thường có nhiều màu đen, đặc biệt là vào mùa hè. Sự khác biệt này không rõ ràng, tuy nhiên, chim trống thường có màu trắng hoàn toàn vào đầu mùa đông.
Những con chim chưa trưởng thành có màu xám thay vì màu đen và có màu cát rõ rệt trên cánh, với viền lông nhẹ xuất hiện dưới dạng một đường màu trắng trong chuyến bay.
Ходулочник обитает на открытых водоёмах с пресной, солоноватой или солёной водой в лагунах, солеварнях и степях. Его длинные лапы позволяют искать корм в глубоководных местах. Встречается в — основном на юге Центральной Европы, на Каспийском и Чёрном морях, в Турции. Ходулочник — перелётная птица, зимует в Африке.
Гнездо ходулочника состоит из сложенных сучков или травинок, высотой 6 см. Чаша гнезда выложена более мягким материалом. В кладке обычно 4 яйца, цвет от оливково — зелёного до пепельно-серого, скорлупа покрыта мелкими красновато-коричневыми крапинками, длина яйца примерно 44 мм. Яйца лежат острым концом вниз в середину гнезда. Время выведения потомства у ходулочников с середины мая по середину июня, время высиживания птенцов от 25 до 26 дней. Птенцы становятся самостоятельными в месячном возрасте.
Питаются преимущественно мелкими насекомыми и их личинками.
長腳鷸（学名：Himantopus himantopus），又名高蹺鴴、黑翅长脚鹬、红腿娘子，为長腳鷸科長腳鷸屬下的一个种。
黑翅长脚鹬的分类一直有争议，有人认为可以分为五个种，也有人认为这些种有的是亚种。北美的黑翅长脚鹬在眼后有一块白斑，在鸟类DNA分类系统中，认为是一个种Himantopus mexicanus。
黑翅长脚鹬常结群活动，喜沿海浅水及淡水沼泽地。可见于湖泊、沼泽、鱼塘、虾池以及河流平缓水面开阔处，栖息于近水的草地农田等处。由于腿较长可在水位较深的池塘种涉水觅食。
黑翅长脚鹬分布在欧洲东南及南部、印度、中国及东南亚、北非、澳大利亚、加拉帕格斯群岛、夏威夷、加拿大中部和南部、美国西部和东南部。在中国新疆西部、青海东部及内蒙古西北部繁殖，越冬于台湾、廣東及香港等地，全境有过境纪录。
黑翅長腳鷸體態修長，體長越35釐米，通體黑白分明，一雙紅腿很容易辨認。黑翅長腳鷸的喙黑色細長，雄鳥繁殖羽的從眼後到頭頂和頸後黑色，背部和翅為黑色，與頸後的黑色不相連，其他部位為白色；雌鳥的繁殖羽在頭和頸後沒有黑色，眼後有灰色斑。亞成體的鳥色塊分布接近成鳥，但顏色較淺，為灰褐色。黑翅長腳鷸的腿和跗趾修長，為紅色，亞成體鳥的腿顏色略淺，顯橘紅色；飛行時長腿拖於尾後，是重要的辨識特徵。虹膜粉紅色。
叫聲：
常集群筑巢于水边土堆或稻田的田埂上，与燕鸻、凤头麦鸡、泽鹬等灰群营巢。巢材采用小石子、泥土、芦苇、枯草等。
本物种未列入保护。
_I_IMG_9021.jpg)
.jpg)
,_Skala_Kallonis,_Lesvos,_Greece,_13.04.2015_(17310103285).jpg)
_I_IMG_9021.jpg)
-_Preening_with_Red-wattled_Lapwings_at_Bharatpur_I_IMG_5605.jpg)
_India.jpg)
.jpg)
_I_IMG_9021.jpg)
_(17).jpg)
_(7).jpg)
_I_IMG_9021.jpg)
_I_IMG_9021.jpg)
|access-date=中的日期值 (帮助) 
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 鳥綱 Aves 目 : チドリ目 Charadriiformes 科 : セイタカシギ科 Recurvirostridae 属 : セイタカシギ属 Himantopus 種 : セイタカシギ H. himantopus 学名 Himantopus himantopusセイタカシギ（背高鷸、学名:Himantopus himantopus）は、チドリ目セイタカシギ科に分類される鳥類の一種[4][5]。脚が非常に長く背が高いのが特徴[6]。
ヨーロッパ、アフリカ、アジア南部を中心に広く分布する[2]。
日本では旅鳥または留鳥[5]。かつて迷鳥としてまれに記録される程度であった。1975年に愛知県の干拓地で初めて日本国内での繁殖が確認された。埋立地が増えた1978年以降に、東京湾、伊勢湾、三河湾周辺でも繁殖が確認され留鳥として定住するようになった[6][7]。現在は各地で生息が確認されており、東京湾付近の千葉県習志野市の谷津干潟などでは周年観察されている。2007年に葛西臨海公園野鳥園で3例の繁殖が確認されている[注釈 1][8]。2009年6月に沖永良部島で1例の繁殖が確認されている[9]。
体長（嘴の先から尾羽までの長さ）は約37 cm[7]、翼開長は約70 cm[6]。脚の長さは付け根から指先まで約25 cm。脚は赤または桃色で、翼は灰色、首筋から腹部にかけては白色、爪楊枝のように真っ直ぐに細長い嘴は黒色[注釈 2][10]、虹彩は赤色で[6][7]、地味な鳥が多いシギ類の中でも目立つ体色で外観は特異[11]。夏羽では頭頂部から後頭部にかけてが黒くなり、冬羽では白または灰色になる。雄は背面が光沢を帯びた黒色、雌は背面が褐色がかり、頭部は少々灰色がかる[6]。幼鳥は上面が褐色で、頭部に褐色斑があり[6]、羽縁が白い[5]。若鳥は成鳥の雌に似ているが風切羽に褐色味があり脚の色がより淡い[5]。頭部の羽色の黒模様は個体差が大きい[6]。冬には羽色が夏よりも薄くなり、脚は夏の赤色から桃色になる[7][12]。翼は羽黒く[12]、初列風切羽が10枚、次列風切羽が15-18枚、3列風切羽が6枚、尾羽は12枚[13]。細長い脚を真っ直ぐに伸ばして飛行する[5]。
成鳥雌（左）と成鳥雄（右）
幼鳥の羽縁は白い
細長い脚を真っ直ぐに伸ばして飛行する
学名は「革ひものような脚の鳥」を意味する[14]。和名は脚が長くて背が高いことに由来する[11]。英名のBlack-winged Stiltは、「黒い翼」と細くて長い脚であることに因んだ「竹馬」を意味する[14]。
湿地、干潟、湖沼、河口、水田などに生息する[6]。繁殖期は番いで生活し、縄張りを持つ。非繁殖期は小さな群れで生活し[6]、番いを中心とした家族が集まって群れを形成する可能性がある。
食性は動物食。長い脚で水辺を歩き回り、嘴を水中に斜めに差し込み、昆虫、エビやカニなどの甲殻類、小魚、ゴカイ[7]などを捕食する[6]。脚が長いぶん、干潟などの浅瀬で競合するサギや他のシギ・チドリ類よりも深い場所にまで足を延ばすことができる[6]。採食中に首に振りながら歩く[7]。海水域で捕食した後には、淡水域で水浴びを行う[5]。
日本での繁殖時期は4-6月で、水際の見通しのよい場所に枯れ草などを重ねて営巣し4卵を産む（地表にそのまま産むこともある）。抱卵は雌雄共同で行い、抱卵日数は26-27日。営巣地が気象の影響（水害など）をうけやすく、また外敵からの捕食も多いことから卵の孵化率は2割弱といわれている。
雛は早成性で、雛は孵化後すぐに巣の外に出て、自力で餌を探す。親鳥は雛を外敵から保護するが、給餌や餌のとり方の教授は行わない。雌の半分ほどは、育雛の途中で、雄と雛を残し繁殖地を離れてしまうが、その場合は残された雄が雛の世話を続ける。雛は孵化後26日程で飛べるようになる。
捕食中の様子
雛
鳴き声は「ビューイッ」[7]、繁殖期や警戒時には高く鋭い声で「ケレッ、ケレッ、ケレッ」[11]、飛び立つ時には澄んだ細い声で「ピピッ」[11]。
セイタカシギ属（セイタカシギぞく、学名：Himantopus Brisson, 1760 ）はチドリ目セイタクシギ科の一属[2][3]。以下の種に分類されている[2][3]。セイタカシギの亜種として分類されていたものが、独立種に分離されている[2]。クロセイタカシギを除いた種は腹部の白と背面の黒ないし灰色は共通するが、頭部などに外見上の違いがある。クロセイタカシギは全体に黒く他の種と色柄が大きく異なる。
H. himantopus
セイタカシギ
H. leucocephalus
オーストラリアセイタカシギ
H. mexicanus
クロエリセイタカシギ
H. melanurus
ナンベイセイタカシギ
H. novaezelandiae
クロセイタカシギ
国際自然保護連合（IUCN）により、2004年からレッドリストの軽度懸念（LC）の指定を受けている[1]。総個体数は450,000-780,000と推定されていて、個体数は増加傾向にある[1]。日中渡り鳥保護協定指定種[16]。
日本では環境省によりレッドリストの絶滅危惧II類（VU）の指定を受けている[17][注釈 3]。
また以下の都道府県でレッドリストの指定を受けている[18]。奈良県などで定着が確認されている外来種のクロエリセイタカシギとの交雑が危惧されている[19]。
장다리물떼새[1](학명 : Himantopus himantopus)는 한반도를 비롯하여 전 세계 온대와 열대 기후 지역에 널리 분포하는 물떼새의 일종이다
4월중순 영종도에 날라와 4월~8월 짝집기하며 3~5알을 낳는다고 철세라고 윤순영씨 글이 한겨레 신문에 실렸다. 자세한 내용과 사진.
http://plug.hani.co.kr/crane/2669134
몸길이는 37cm이고, 부리는 검고 가늘며, 다리는 매우 길다. 긴 분홍색 다리는 다른 종과 확연히 구별된다. 수컷의 몸 윗면은 진한 녹색이고, 암컷은 어두운 갈색이다. 눈 뒤와 뒷머리의 갈색 무늬는 개체에 따라 달라서 일부 개체는 완전히 흰색인 것도 있다. 얕은 물속을 걸어다니면서 어류, 곤충류, 갑각류 등을 잡아먹는다.[출처 필요]
|웹사이트=에 외부 링크가 있음 (도움말) 장다리물떼새(학명 : Himantopus himantopus)는 한반도를 비롯하여 전 세계 온대와 열대 기후 지역에 널리 분포하는 물떼새의 일종이다
4월중순 영종도에 날라와 4월~8월 짝집기하며 3~5알을 낳는다고 철세라고 윤순영씨 글이 한겨레 신문에 실렸다. 자세한 내용과 사진.
http://plug.hani.co.kr/crane/2669134
몸길이는 37cm이고, 부리는 검고 가늘며, 다리는 매우 길다. 긴 분홍색 다리는 다른 종과 확연히 구별된다. 수컷의 몸 윗면은 진한 녹색이고, 암컷은 어두운 갈색이다. 눈 뒤와 뒷머리의 갈색 무늬는 개체에 따라 달라서 일부 개체는 완전히 흰색인 것도 있다. 얕은 물속을 걸어다니면서 어류, 곤충류, 갑각류 등을 잡아먹는다.[출처 필요]
