Ламантини — великі масивні водні тварини з обтічною формою тіла, з передніми кінцівками, які перетворилися в ласти, і хвостом у формі плоского закругленого «весла». Задні кінцівки відсутні. Африканські ламантини відрізняються від споріднених видів чорно-сірим забарвленням шкіри; в іншому цей вид практично не відрізняється від американського ламантина. Тіло тварини покрито рідкою шерстю, лише на верхній та нижній губах росте густа щетина (вібриси). Верхня губа, як і у всіх сіренових, сильно роздвоєна. Дорослі особини важать менше 500 кг при довжині тіла 3 — 4 м.[2] Найбільший з спійманих африканських ламантинів при довжині 4,5 м важив близько 360 кг.[3]
Незважаючи на дані про високе генетичне розмаїття, в тому числі про відмінності між ізольованими континентальними та прибережними популяціями, вид Trichechus senegalensis не має окремих підвидів.
Африканські ламантини мешкають в річках, естуаріях, дрібних бухтах та прибережних водах уздовж усього західного узбережжя Африки; трапляються також в озерах. Північною межею їх поширення є річка Сенегал (Південна Мавританія, 16 ° с. ш.), південною — річка Кванза в Анголі (18 ° ю. ш.). Критичні для збереження виду популяції зосереджені в районі архіпелагу Біжагош (Гвінея-Бісау), лагунах Кот-д'Івуара, озеро Вольта (Гана), лагуні Н'Дого (Габон), річках та озерах Сенегалу, річці Санага (Камерун), в нижній течії річки Нігер (Нігерія) і в нижній течії річки Конго.[4]
Африканський ламантин зустрічається в наступних країнах (за даними на 2001 р.)[5]
Африканські ламантини водяться як в дрібних прибережних водах, так і в прісних водоймах, вільно переміщаючись між ними. Вони віддають перевагу тихим водам, багатим рослинною їжею, але уникають сильно солоних морських вод. Їх улюбленими місцями проживання є:
Відомості отримані на підставі численних спостережень, а також за даними радіостеження за ламантинами в Кот-д'Івуарі.
Вгору за течією річок ламантини піднімаються аж до водоспадів та порогів, або поки дозволяє рівень води. Так, по р. Гамбія ламантини піднімаються до Сенегалу, де їх спостерігали в Національному парку Ніоколо-Коба. В деяких областях ламантини здійснюють сезонні міграції, пов'язані з коливаннями рівня води, а також із змінами солоності води, під час розливів річок (червень-липень) піднімаючись вгору за течією. В деяких місцевостях ламантини під час сухого сезону знаходять притулок в постійних озерах та ставках, які при підйомі води в сезон дощів виявляються пов'язані з руслами річок. Також запливають в затоплювані ліса і болота, порослі очеретами (Phragmites), плоскухою (Echinochloa) та іншими злаковими. В морі їх знаходять за 75 км від берега серед мангрових заростей та виходів прісних вод архіпелагу Біжагош (Гвінея-Бісау). Ізольовані популяції, відрізані від моря, були знайдені в оз. Вольта (Гана) вище греблі ГЕС. Ще одна популяція, ізольована річковими порогами, була виявлена у верхній течії р. Нігер, в районі м. Сегу (Малі), що становить рекорд просування вглиб континенту для цього виду — більше 2000 км. від океану. У Чаді африканський ламантин ізольовано зустрічається в річках басейну озера Чад, Банінгі, Логоні та Шарі. Список основних річок і озер проживання африканського ламантина приведений на сайті IUCN[1].
Ареал африканського ламантина обмежений доступністю прісної води та температурою — вони рідко трапляються в водах холодніше 18 °C. В день ламантин здатний проплисти 30-40 км.[7]
Поведінка цього виду вивчена слабо. Очевидно, їх спосіб життя переважно нічний, оскільки ламантинів найуспішніше добувають саме вночі.
Вдень вони зазвичай відпочивають у неглибоких (1-2 м глибиною) водах, ховаючись серед рослинності або тримаючись посеред річкового русла. Раніше вважалося, що в пошуках їжі ламантини здатні виходити на берег[8], проте останнім часом ця точка зору визнана помилковою. Африканські ламантини тримаються поодинці або непостійними групами з 2-6 особин. Найбільш сильні та стійкі соціальні зв'язки об'єднують самку і її дитинчат.
Африканські ламантини харчуються водною рослинністю, переважно прибережною. Популяції, що живуть в естуаріях, годуються в мангрових заростях, зриваючи листя з низькоростучих гілок. Їх раціон включає рослини видів Vossia, ейхорнія (Eichornia crassipes), горець (Polygonum),Cymodocea nodosa, роголистник (Ceratophyllum demersum), Azolla, плоскуха (Echinochloa), ряска (Lemna), уруть (Myriophyllum), пістія (Pistia stratioties), різофора (Rhizophora racemosa) та галодуле (Halodule).[1] З урахуванням того, що доросла особина в день споживає від 12 до 18 кг їжі, в рік один ламантин, мабуть, здатний з'їсти до 8000 кг рослинності. В деяких областях ареалу (Сенегал, Сьєрра-Леоне) місцеві рибалки звинувачують ламантинів у викраденні риби з мереж, однак це не підтверджений факт.[9] Вважається також, що ламантини знищать посіви рису на затоплених полях. У Сенегалі та Гамбії в шлунках виловлених ламантинів знаходили й молюсків.
Розмноження африканських ламантинів досі слабо вивчено, і велика частина припущень про їх репродуктивній поведінці заснована на близькому схожості цього виду з добре вивченим американським ламантином. Вони здатні розмножуватися увесь рік, але пік отелення зазвичай припадає на кінець весни — початок літа. Самки досягають статевої зрілості до 3 років. Самку в еструс супроводжують кілька самців, з якими вона, мабуть, безладно спарюється. Вагітність триває близько 13 місяців та закінчується народженням 1 дитинчати, зрідка двійні. Пологи відбуваються в мілководних лагунах. Дитинчата ламантина народжуються хвостом уперед та здатні плавати одразу після народження. Самка вигодовує потомство за допомогою парних молочних залоз, розташованих на грудях. Дитинчата, мабуть, залишаються з матір'ю до 2 років.
У природі африканські ламантини, імовірно, доживають до 30 років. Природних ворогів не мають, зрідка на них полюють акули та крокодили. Єдиний відомий паразит — трематода Chiorchis fabaceus.
Точний статус популяції невідомий. На підставі даних, зібраних в Кот-д'Івуарі, Гвінеї-Бісау, Гамбії, Сенегалі та Камеруні, в Західній Африці в 2006 р, в Африці, імовірно, налічується щонайменше 10 000 особин африканського ламантина.
Чисельність цього виду скорочується переважно внаслідок полювання, випадкових виловів та нещасних випадків, коли звірі заплутуються в рибальських мережах та тралах, або гинуть від зіткнень з річковими та морськими судами. Так в Гвінеї-Бісау між 1990–1998 рр. з 209 загиблих ламантинів: 72% заплуталися в рибальських снастях, 13% були вбиті на полюванні, 4% викинуті на берег під час відпливу і 11% загинули з невстановленої причини.[10]
Незважаючи на правовий захист, в ряді країн місцеві жителі як і раніше полюють на ламантинів за допомогою гарпунів, спеціальних мереж та різноманітних пасток заради їх м'яса, кісток, шкури та жиру. Останній в Малі, Сенегалі та Чаді розглядається як ліки від ревматизму та вушних хвороб, а також косметичне засіб. Комерційна витвір африканського ламантина, однак, не ведеться. У деяких районах ламантинів переслідують як шкідників сільського господарства та рибальського промислу. Приморські райони, які є основним місцем проживання ламантинів, зазвичай, густо населені та сильно страждають від антропогенного тиску — так, вирубка мангров заради деревини призводить до зникнення мангрових лісів; через ерозії та намивань ґрунту відбувається обміління лагун та естуаріїв. Перерозподіл водних потоків через спорудження гребель та дамб підсилює солоність вод в естуаріях, що зокрема впливає на водну рослинність. Ламантини також найчастіше потрапляють в затвори та турбіни гребель гідроелектростанцій. Вплив на популяцію посилюється забруднення вод побутовими та господарськими стоками поки що вивчено слабо.
На 9-х зборах Конвенції з охорони мігруючих видів диких тварин (СМС) в 1999 р. було відзначено, що серед видів ламантинів африканський розташований в найбільш жалюгідному стані. Посилюється руйнування навколишнього середовища поставило багато локальні популяції ламантинів на грань вимирання. Дієвих заходів щодо захисту та збереження виду в країнах її проживання останнім часом переважно знаходяться в стадії планування та розробки. Список охоронюваних територій Західної Африки, де зустрічається африканський ламантин, можна знайти на сайті IUCN. У 1986 р африканському ламантину був наданий статус «уразливий вид» — Vulnerable (Criteria: [11], C1) на підставі скорочення його чисельності більш ніж на 20% за період 10 років[1]. Внесений в Додаток II до CITES[12]; захищається національними законами всіх країн проживання.
