Рогози — багаторічні трав'янисті болотяні або прибережні рослини.
Кореневище — повзуче, потовщене.
Листки (пі́рце[6]) — великі, лінійні, з довгими піхвами.
Квітки (зах.-поліс. говір кача́лка[7], сх.-поліський діал. качалки́, ко́тики[3]) — одностатеві, без оцвітини, зібрані на верхівці стебла в колосовидне циліндричне суцвіття. Суцвіття щільно складене з сирих волосків. До осені, коли насіння дозріє, волоски підсихають, і сама головка рогозу стає легкою і вже не такою міцною. Якщо чим-небудь зачепити її, то на цьому місці вже з'явиться невелика частка світлозабарвленого пуху. Цей пух підхопить вітер і розпушить до кінця. Таким чином на волосках-парашутиках розлетяться врізнобіч насінини рогозу. Тому насінини можуть поширюватись лише в суху погоду. Згодом, пушинки-парашутики потраплять на водне плесо і за допомогою вітру ще довго плистимуть. Пушинки-волоски довго не тонуть і тому не дають тонути насінню. Так пливуть вони декілька днів. Пізніше насінини опускаються на дно, зимують, а навесні починають проростати. Також поширюються вітром і взимку.
Плоди — дрібні, горішковидні. Насіннєва продуктивність рогозу надзвичайно велика, сходи дуже маленькі, ніжні, повільно ростуть і часто гинуть від різних причин. Повного розвитку досягають на 3-4-й рік життя.
В Україні рогози цвітуть у червні—липні.
Загалом у світі відомими є 38 видів рогозу, поширених від північного полярного кола до 30° пд. широти:
В Україні ростуть 5 видів, з них найпоширеніші 2 види:
Стебла (до 2,5 м заввишки) цих двох видів утворюють зарості по болотах, у плавнях річок (зокрема, у плавнях долинах Дніпра, Дністра, Кубані й Дунаю), по берегах ставків.
Рогіз — цінна плетивна, волокниста, целюлозно-паперова, будівельна, харчова, кормова, лікарська і декоративна рослина.
Рогіз широко використовують на плетиво. Ручним способом з нього плетуть ажурні кошики і виготовляють кошики з щільної рогозової циновки, зітканої на вертикальному станку. З рогозів виготовляють також кулі і мати. Мати використовують у будівництві замість брезентів. З рогозів виготовляють красиві (з різноманітними рисунками) циновки на підлогу, плетеними косичками з рогозів оздоблюють спинки і сидіння вербових плетених меблів.
Волокно, одержане з листків і стебел рогозів шляхом біологічного вимочування або хімічного варіння, придатне для виготовлення мотузків, мішковини, матів, доріжок, а відходи волокна — для виготовлення повсті, паперу, картону.
Волоски, розміщені біля плодів, довгі (10-15 мм), целюлозні, утворюють компактну масу, бо в суцвітті їх дуже багато. Волоски суцвіття можна використовувати як набивний і пакувальний матеріал, а також у суміші з шерстю тварин для вироблення капелюхів (при виготовленні фетру), як домішка до тваринного пуху — при виробленні поярка. Рогозовий пух раніше використовували на підкладку для рятувальних жилетів і курток, крім того і досі застосовують для набивання поплавків, з яких складають плотики й пішоходні місточки. Рогозовий пух подеколи і зараз використовують і як теплоізоляційний матеріал.
Стебла рогозів використовують також як підв'язувальний матеріал у садівництві, виноградарстві, хмелярстві, декоративному садівництві тощо.
У безлісих районах стебла рогозів йдуть на будівництво тинів, покриття дахів, господарських будівель, на паливо.
Надземна частина рогозу широколистого містить 27,1 % целюлози, а вузьколистого — 29,2 % і разом з волосками можуть іти на виготовлення низьких сортів паперу й картону, а волоски є гарною сировиною для виробництва штучного шовку.
І хоча надземна частина рогозу широколистого містить значну кількість протеїну (10—17 %) і небагато жиру (1—2 %), вона не поїдається тваринами ні зеленою, ні вже висушеною, адже у фазі вегетації перебуває у воді або на топких болотах, відтак є для них недоступною, натомість підводна є цінним кормом для ондатри, хохулі звичайної тощо.
Люди раніше споживали молоді стебла сирими (зараз дуже рідко маринованими), а кореневища — печеними. За сучасності рогози зберігають певне значення як кормові рослини. Зокрема, рогіз дає добрий силосний матеріал, однак зелена маса для силосування непридатна, а от сухі кореневища, що містять багато крохмалю (25—58 % широколистий і відповідно 15—46 % вузьколистий) й до 10 % (широколистий) і до 7 % (вузьколистий) цукру придатні для відгодівлі свиней і виробництва спирту.
Очищені від старого відмерлого листя паростки й кореневища сушать, перемелюють або товчуть в ступці, протирають крізь дрібну тертушку. З одержаного борошна (з додаванням пшеничного або житнього) печуть смачні поживні коржики.[8] У Карелії з розмеленого кореневища та житнього борошна готують хліб. Домішка не має перевищувати більше 50 %, інакше хліб стає крихким і швидко черствіє. Готуючи прісні коржики домішку рогозяного борошна можна довести до 60-70 %. Нерідко до борошна додають пилок від тичинкових суцвіть.[9]
З кореневищ можна приготувати борошно й пекти хліб і навіть бісквіти. З цього ж борошна роблять кисіль. Для приготування борошна треба нарізати кореневища на скибочки в 0,5 — 1 сантиметр і сушити в печі, поки вони не будуть розламуватися з сухим тріском. Потім подрібнити в ступці або на кавовому млинку. Підсмажені шматочки кореневища можна вживати як каву, в сирому вигляді використовувати для відгодовування свиней. Відварені молоді пагони рогозу дуже ніжні і смаком нагадують спаржу.[10] Молоді паростки відварюють, додають оцту та інших спецій і вживають замість грибів. Паростки можна маринувати в оцті.
Рогозу їли селяни під час Голодомору в Україні.[11][12]
Традиційно рогози використовували в народній медицині.
Збирання рогозу стає можливим восени, коли стебла грубішають і в них міститься мало протеїну. Найкраще заготовляти рогіз для плетіння з 15 серпня по 1 жовтня, бо в цей час листки рогозу мають найбільшу міцність і гнучкість, але в багатьох місцевостях рогіз заготовляють при настанні заморозків.
Як підв'язувальний матеріал рогіз скошують у липні, пров'ялюють на сонці 2—3 доби, після чого нижню частину рослини (60 см завдовжки) відрізають і просушують протягом шести-семи днів. Висушений матеріал зберігається, а перед уживанням його намочують і розділяють на стрічки.
