На вигляд, люцерна посівна нагадує конюшини — квітки темно- і світло-синього кольору, біб округлий, з 1–3 обертами спіралі, кущ — прямостоячий (висота стебла 80–150 см), злегка розлогий під кінець вегетації, насінина палево-жовта.[1]
Розрізняють укісний, пасовищно-укісний і пасовищний екотипи. Укісний екотип має напіврозлогу розетку весняного відростання і прямостоячий кущ; пасовищно-укісний — розлогу розетку весняного відростання і напіврозлогий кущ; пасовищний екотип — сланку розетку і напівсланку форму куща.[1]
Одна з найцінніших рослин для польового травосіяння. У сіні люцерни, зібраному у фазі бутонізації міститься до 10 % білка, а у висушеному листі — до 20 % білка, який за якостями не поступається білку курячих яєць. У люцерні є багато вітамінів, фосфору і кальцію 100 кг люцернового сіна містить 52 к.о., у 100 кг зеленої маси — до 20 к.о.[2]
Висока кормова цінність люцерни поєднується з її високою продуктивністю. Вона швидко відростає (3-4 рази протягом вегетаційного періоду) і може давати впродовж літа ніжний поживний корм. Урожайність зеленої маси може становити 400—600 ц/га, сіна 50-120 ц/га і більше.[2]
