Свиня дика має один з найширших ареалів серед наземних ссавців, і такий широкий сучасний ареал сформувався завдяки розселенню виду за сприяння людини (Homo sapiens). Цей вид зараз трапляється у геть дикій або здичавілій формі на всіх континентах, за винятком Антарктиди і на багатьох океанічних островах. Свиня дика була основним об'єктом полювання для мисливців із найдавніших часів і тому полювання та зміни в землекористуванні привели до фрагментації ареалу та знищення виду на Британських островах, у Скандинавії, частині Північної Африки, а також порівняно великій частині ареалу на території колишнього Радянського Союзу і в північній Японії. Свиня дика населяє області проживання від степів до широколистяних лісів, від Західної Європи до Далекого Сходу, прямуючи на південь до Північної Африки, Середземномор'я, Близького Сходу, Індії, Китаю, Японії (у тому числі острови Рюкю), Тайваню і Великих Зондських островів Південно-Східної Азії. Розширений за допомогою людини ареал охоплює середовища проживання від напівпустель до тропічних дощових лісів, включаючи очеретяні джунглі, мангрові ліси, сільськогосподарські угіддя. Діапазон поширення за висотною поясністю в Європі: від рівня моря до 2400 м у Піренеях.
В Україні вид поширений у Карпатах (до висоти 1 800 м), у лісовій і лісостеповій смугах.
Тіло кремезне, довжиною до 2 м, висота в холці до 1,1 м, вага до 450 кг, самці більші за самиць. Тіло вкрите жорсткою щетиною і зазвичай дещо тоншим хутром, але часто хутро дуже мізерне, лише хвіст злегка вкритий короткими волосками. Забарвлення від темно-сірого до чорного або коричневого. Багато особин мають бакенбарди і гриву на потилиці. Молодь смугаста. Морда видовжена, у самців виступають ікла.
Дика свиня — переважно нічна і загалом всеїдна тварина. Переважну частину раціону цієї тварини становлять фрукти, насіння, коріння і бульби.
І в диких, і в здичавілих представників виду основною соціальною одиницею є самиця і її виводок. Після того, як памолодь перестає годуватися молоком, дві або більше сім'ї можуть зібратися разом. Зазвичай групи складаються з 6—20 особин, хоча великі стада до близько 100 особин були також помічені. Цей зв'язок залишається стабільним до початку наступного сезону парування, коли раніше поодинокі дорослі самці вступають до боротьби за самиць. Самці зазвичай виборюють контроль над 1–3 самицями, але іноді це число може сягати 8. Після сезону спарювання самці йдуть геть. Самиця зазвичай народжує від 4 до 8 поросят, хоча відомі випадки народження до 13 поросят.
Свиня дика — одних з найвідоміших мисливських звірів, цінний задля м'яса, шкіри, щетини та ікол.
Для цього виду створено величезну кількість власних назв (перелічено за абеткою):
Інші назви для «свині», за національною словниковою базою «Словники України» (версія 1.4): «Льо́ха, свиню́ка [свиня́ка] — розмовне, безро́га — жартівливе, ро́ха — розмовне, чечу́га — діалектне, ри́нда — діалектне; свинома́тка (свиня, що дає приплід); па́ця».
У Середньовіччі кабан був родовим знаком деяких європейських племен, зокрема він зустрічається на червоних стягах полабів і лужичів — слов'янських племен.
Однією з небезпечних хвороб для диких свиней є африканська чума. У 2015 році в Україні випадки захворювання диких свиней на цю хворобу були зафіксовані в низці областей: Київській[1] Рівненській[2], Житомирській[3] та Полтавській[4]. З метою боротьби із хворобою здійснювався відстріл тварин, причому в Київській області заплановано повний відстріл цих тварин у природі.
